Клосс зауважив, що побоюється за Інгрід, що він, звичайно, говорить з нею, з Бертою, не як офіційна особа, але коли вона знає щось таке, що допомогло б розшукати дівчину… Та Берта нічого не знала, в усякому разі, не знала про факти, які допомогли б натрапити на слід. Це саме вона сказала й Шабе. Проте Клосса цікавили не факти; він прохав Берту розповісти про Інгрід, хотів знати про неї якнайбільше. Він намагався здобути довіру панни Берти Вашке — і, певно, не без успіху, бо дівчина заходилася розповідати.

Інгрід, казала вона, протягом останніх місяців страшенно змінилася. Точніше, після смерті Гейні. Це було велике кохання, вони мали побратися восени цього року — весілля збиралися справити під час останньої відпустки Кетля. Інгрід вирішила оселитися в Берліні, хоч до цього мріяла забрати свого любого до Швеції, вирвати його, як вона казала, з пазурів війни. Гейні був музикантом.

— Я знала його давно, — мовила Берта, — ще до знайомства з Інгрід. Він навчався в консерваторії і заробляв на прожиття лекціями, бо порвав усякі стосунки зі своїм батьком, — тут дівчина трохи тривожно глянула на Клосса, — високим офіцером СД, а пізніше гауляйтером на Заході. Гейні не хотів брати від нього грошей — він був чудовий, справді чудовий хлопець. Це, ясна річ, не означає, що я у всьому була з ним згодна, — квапливо додала вона, і Клосс подумав, як важко колись буде визволити цих людей з тенет постійного страху й підозри.

— Коли Гейні приїздив з Польщі у відпустку, — вела далі Берта, — то розповідав досить погані речі про німців, дуже погані. Тепер я, звичайно, вже можу про це говорити: колись він навіть мав намір утекти до Швеції. Потім немовби змінився — зробився похмурий, мовчазний і тільки при Інгрід знову ставав колишнім Гейні. Закохані поїхали на кілька днів у гори і повернулися дуже щасливі. Я пам’ятаю також від’їзд Гейні до Польщі. Я теж проводжала його на вокзалі, Інгрід плакала там, хоч вона не плаче ніколи; а потім, коли поїзда вже не стало видно, вибухнула страшенним гнівом. Вона говорила так голосно, що я злякалася й хотіла втекти. “Я ненавиджу вашу Німеччину, — кричала вона, — ненавиджу вашу війну! Ви хочете панувати над світом, а вмієте тільки завдавати страждання іншим людям і собі теж. Німеччина буде знищена — і що швидше, то краще!”

Через кілька днів прийшла звістка, що Гейні загинув на вулицях Варшави, його вбили поляки. Я не могла впізнати Інгрід. Вона співала щодня і жила, здавалось, тільки на сцені. Після виступів замикалася в кімнаті Гейні й нікого до себе не пускала. Згодом повернулася до Швеції, а коли влітку приїхала знову, то до мене навіть не зателефонувала. Я зустріла її в бідненькому ресторанчику неподалік від зоопарку. Вона сиділа з якимось офіцером СД, здається, з цим же Шабе. Була напідпитку. Побачивши, підбігла до мене. “Я повинна помститися за смерть Гейні, — сказала вона, перш ніж ми поцілувалися. — І месником буду я. Світ підлий і жорстокий. Найкраще жити без ілюзій”.

Клосс запитав ще, чи Інгрід часто бувала в товаристві офіцерів СД. Берта відповіла на це ствердно. І сказала також, що кілька разів співачку запрошував до себе й генерал фон Больдт, колишній начальник Гейні. А обер-лейтенант Штольп… був перед тим з нею у театрі.

— Ви його бачили, — мовила Берта, — він запрошував до танцю Інгрід у “Золотому змії”.

Генерал фон Больдт! Клосса давно цікавив цей старий пруссак, котрий, як подейкують, ніколи не вшановував Гітлера надмірною симпатією. Однак це не заважало йому виконувати всі накази фюрера. Больдт руйнував Варшаву, Больдт командував армією на Південному фронті в Радянському Союзі. Тепер він, переведений у ставку Головного командування вермахту, виконував важливі штабні завдання. Больдт був слухняний, і водночас ширилися чутки, що він був одним з керівників військової опозиції проти Гітлера, опозиції, що жила передчуттям поразки. Чи могла його зацікавити Інгрід? Отже, абвер або Головне командування вермахту. А може, є ще якась версія? Може, Інгрід Кельд просто втекла? Нарешті — гестапо… Мюллер любив послугуватися провокацією. Треба добре пильнувати, щоб не потрапити в розставлені пастки.

Клосс не зводив очей з кам’яниці й нарешті побачив гестапівців, що виходили з під’їзду. Попереду крокував Шабе, за ним двоє гестапівців вели фрау Шустер. Літня жінка йшла випроставшись, несучи перед собою велику сумку, ніби грізну зброю. Навіщо Мюллер це зробив? А може, бідолашна фрау Шустер просто бовкнула щось зайве? Клосс не мав часу на роздуми. Коли автомобіль рушив, він почекав ще кілька хвилин і прослизнув у під’їзд. Клосс вважав, що гестапівці вже не повернуться, а якщо й повернуться, то нескоро. Отже, в нього є кілька хвилин. На сходах не було нікого. Своєю вісбаденською відмичкою він легко відчинив квартиру Гейні Кетля.

У коридорчику, в кімнаті й на кухні горіло світло — гестапівці забули його вимкнути. На кухні була розкидана постіль, на якій, напевно, спала фрау Шустер, відчинений буфет. Посуд, серветки, баночки, деякі продукти — все валялося на підлозі. Такий самий розгардіяш був і в кімнаті.

А втім, кімната обставлена гарно, якось інакше, ніж пересічні міщанські квартири, що їх Клосс бачив у Берліні. Балконні двері були завішені товстою барвистою тканиною, низенький стіл, тахта, кілька простих стільців і, звичайно, — на стіні великий портрет хлопця в лижному гольфі. Це, певно ж, Гейні Кетль. Клосс подумав, що в більшості німецьких квартир можна побачити фотокартки хлопців у мундирах.

Речі Інгрід Кельд валялися на підлозі, викинуті з шухляд і валізок. Гестапівці порозпорювали валізки, відірвали підкладку пальта, побили баночки і пляшечки з парфумами. Що ж вони шукали в своєї агентки? Що сподівалися знайти? Не довіряли їй? Але ж вона уже неодноразово довела їм свою лояльність. А можливо, гестапівці просто гадали, що при обшукові знайдуть щось таке, що кине світло на досі невідомі зв’язки Інгрід? Що дав цей обшук, Клосс, звичайно, не знав.

Обер-лейтенант присів на підлозі і ще раз переглянув речі Інгрід Кельд. Він був знайомий з інструкціями, що їх давали зв’язковим польської розвідки, і знав, де найлегше знайти схованки. Тому навіть не. глянув на сукні й туалетні дрібнички, які, однак, гестапівці оглядали найретельніше. З валізок та шухляд він повитягав паски для суконь і вовняних кофтинок, потім постягував з них пряжки і, користуючись складаним ножем, почав уважно їх промацувати. Нарешті, знайшов те, що шукав, — посріблена пряжка була тонка й вузенька, але всередині її містилася майже непомітна схованка. Клосс усміхнувся: гестапівці до цього б не додумалися. Він відігнув тонесеньку бляшку й витяг скручений папірець. Текст був зашифрований, але на звороті папірця Клосс все-таки побачив дописане, напевно, рукою Інгрід, прізвище — Едмунд Кірстговен. Він знав це прізвище — Кірстговен був резидентом американської розвідки в Швеції. Від кого Інгрід дістала цього папірця? Хто хотів через неї зв’язатися з американською розвідкою?