У самому автомобілі не знайшли нічого особливого — машина модерна, але ніяких чудес у ній немає; офіцер оперативного відділу побачив на задньому сидінні і на бічній стінці кілька невеличких іржавих плямок, дуже схожих на сліди засохлої крові. Але аналізу не зробили, бо для того довелося б зіпсувати оббивку, а це могло привернути увагу власника.

— На це ще буде час, — промовив Завірюха, щось записуючи в журналі службових обов’язків.

— Я теж так думаю, — погодився Юрек. — Значно важливіша справа з тим запасним колесом…

— З яким колесом? — підвів брови Завірюха.

— В деталях це було так. Ми вже все закінчили, хорунжий з оперативного відділу позаписував номери, обнишпорив усі закапелки і сказав мені відігнати машину назад до готелю. Коли це дивлюся — сіло заднє колесо. Мабуть, наскочив на якусь чортівню, коли їхав з готелю в гараж міліції. О, хай йому лихо, думаю, доведеться замінити колесо, а це триватиме хвилин п’ятнадцять. Бо, знаєте, пане начальник, багаті люди про машину зовсім не дбають, на кожному гвинтику там стільки іржі та бруду, що й зубами не відкрутиш. Ясно, такий піжон міняє машини, як ми, вибачаюсь, шкарпетки, — трохи забрудниться, то вже й нову купує.

— Ти розповідай про запасне колесо, а не про шкарпетки.

— Зараз буде і про колесо. Так от хорунжий і каже: “Нічого, ми зараз це зробимо!” Велів йому відгвинтити запасне колесо! Ну, я піднімаю машину на домкратику, а хорунжий вовтузиться з тим колесом, бо вже ніч, у гаражі немає жодного механіка. Ви самі знаєте, пане начальник, що то за механіки…

— Юрек! Говори коротше, ніколи мені слухати твою філософію. І, побачивши, що Юрек крутить пачку сигарет, прохально дивлячись на нього, додав: — Закурюй, закурюй, тільки розповідай коротше.

Юрек не поспішаючи вставив сигарету в красивий янтарний мундштук з чорним кінчиком, окованим сріблом, припалив, затягнувся димом і, мов нічого й не сталося, вів далі.

— Ну так от. Я відкручую гвинти, а хорунжий знімає запасне колесо. В мене вже, можна сказати, готове, а той усе ще порпається з колесом. Я підходжу до нього і кажу, що за цей час супутника на Місяць можна закинути, а він ще одного гвинта ніяк не відкрутить. Хорунжий виправдовується, мовляв, гвинта він давно вже відкрутив, а колеса з багажника вийняти не може, бо воно страшенно важке. Дивлюся, факт: гвинт відкручений, колесо вже не прикріплене, треба тільки, взяти і витягти. Скільки може важити таке колесо? Ну, двадцять, тридцять кілограмів. Я хапаю його і… хоч би що. Колесо ні з місця. Ми взялися за нього вдвох, потягнули. Господи боже, пане начальник, як гепнуло воно на землю, то все управління задрижало, а задня частина машини піднялася сантиметрів на двадцять. Можете собі уявити, що б то було, якби воно комусь із нас упало на мозоль?

— А що ж було в тому колесі?

— А вгадайте, — почав дражнитися Юрек. Але, побачивши грізний вогник в очах свого начальника, поспіхом додав: — Срібло, срібло було, пане начальник, принаймні так каже той хорунжий; він зрізав складаним ножиком маленьку стружку і сховав у конверт. Добрих сімдесят кілограмів, а то й більше срібла відлито в один кусок, наче бублик, і вмонтовано в запасне колесо. Пане начальник, що з вами? — раптом занепокоївся Юрек, побачивши, як капітан схопився з-за письмового столу і почав гарячково, великими кроками міряти кабінет.

— От і девізи! От і девізи! — голосно повторяв Завірюха, сміючись і потираючи руки. Стурбований Юрек подумав, що все-таки удар по голові ніколи безслідно не минає. Але капітан зненацька зупинився і, вдаривши його по плечу, сказав:

— Хай мене грім поб’є, якщо я не доб’юся для тебе погонів капрала!

Юрек скривився: “Коза не худоба, єфрейтор не чин” — і безсоромно признався, що волів би краще одержати сотню злотих до зарплати, ніж відзнаки на погонах. Капітан заспокоїв його, пообіцяв, що й грошова премія буде. Тут до кімнати зайшов Недєльський, і Завірюха велів Юрекові іти відпочивати.

Шофер послушно підвівся, але на вимогу капітана мусив ще пояснити, як він повернув Гомоляксу ключ од автомашини.

— То вже моя Віга зробила, — байдуже пояснив шофер. — Вона почула, коли я під’їхав до готелю, і вискочила на вулицю.

— А Гомолякс нічого не помітив?

Юрек запобігливо посміхнувся:

— Видно, що ви не знаєте Віги! Вона все зробила. Той тип спав, як убитий. Його б навіть катюші не розбудили. — І Юрек вийшов, забувши на столі мундштук, украдений у закордонного гостя.

— Ну, як ви доїхали? — щиро привітав Завірюха Недєльського. — Розказуйте, що там чувати в старому Кракові… Бо у нас новин не бракує…

Тільки на світанку ревізори Державної торговельної інспекції закінчили свою роботу в ювелірному магазині Мирослава Згожельського. Елегантний і завжди такий самовдоволений господар за ці кілька годин посірів і збляк. Галстук, який з’їхав набік, незачесане волосся і мішки під очима свідчили, що ці відвідини коштували йому немало здоров’я. Досі у нього ніколи не було такої докладної і суворої перевірки.