— Бачиш, друже, мине ще тиждень—два, і нам самим неважко буде розібратися в усій плутанині фактів та осіб. А тепер давай запишемо, що ми вже знаємо і що тільки припускаємо…

Недєльський взяв олівець і з готовністю подивився на капітана, але той заперечливо похитав головою:

— Е ні, це було б надто легко! Я хочу, щоб ти був моїм порадником і співробітником, а не секретарем. Спробуй-но сам почати аналіз справи…

Сержант-магістр заклопотано пощипав верхню губу.

— Аз чого ж починати, товаришу капітан?

— Спробуй почати з опису деталей або, висловлюючись дещо патетично, з окремих актів драми…

— Отже, акт перший: вбивство Рема та його дружини, — трохи невпевнено сказав Недєльський.

— Правильно. Далі!

— Вбивство Чорної Ручки і контрабандна афера Гомолякса, — вже твердіше вів Недєльський.

— Стоп! Це надто поверховий список. Становище було трохи складніше.

Капітан заклав руки за спину і, поскрипуючи чобітьми, почав ходити по кабінету:

— Почалося справді з того, що вбили Рема і його дружину. Все зроблено так, ніби то було вбивство через ревнощі і самогубство вбивці. Але впевнившись, що слідство відкинуло ревнощі як причину вбивства, злочинці намагалися підсунути нам новий варіант — надіслали анонімний лист, де звинувачували Рема у шпигунській діяльності. Аргументом мали бути великі суми на ощадній книжці Рема, які той одержав начебто за свої послуги на користь чужої розвідки. Це мав бути другий пункт.

— Такої можливості ми поки що не виключили, — обережно зауважив Недєльський, стежачи поглядом за капітаном, який кружляв по кімнаті.

— Формально, ні. Фактично ж її виключили, самі злочинці.

Недєльський запитливо дивився на свого начальника.

— Бачиш, — пожвавішав Завірюха, — вони взагалі “перелицювали” всю справу. Надто вже хотіли “полегшити” мені роботу, а тому раз у раз викривали себе. Коли я вперше напав на слід афери з годинниками — то було при Чорній Ручці, пам’ятаєш? — злочинці одразу ж підсунули мотив, перекладаючи на Рема відповідальність за контрабанду годинників.

— Ну, а ті договори, які приніс Ковальський? — здивувався Недєльський. — Невже вони були несправжні?

— Любий мій, — з відтінком зверхності сказав Завірюха, — якби вони були справжні, то ніхто не намагався б їх викрасти! Не забрали б і штампів, роблячи, таким чином, неможливою ідентифікацію печаток і почерку Августа Рема.

Недєльський, похитуючи головою, мовчки дивився на капітана, важко було розібрати, що в цьому німому погляді переважало: подив чи недовір’я. Завірюха зрозумів його, напевне, як вираз сумніву, бо почав енергійно переконувати свого помічника.

Треба розглядати окремі закиди проти Рема на загальному фоні його духовного образу. Подумай тільки: якби їхні повідомлення були правдиві, то виходило б, що Рем це багатогранний і досвідчений злочинець. Він мав бути, по-перше, людиною патологічно ревнивою, по-друге — шпигуном, по-третє — контрабандистом і аферистом широкого розмаху. Тим часом усі відомості про нього, які ми дістали, одностайно говорять, що це була людина чесна і прямолінійна, дисциплінована у виконанні різних правил і розпоряджень, нарешті, це був добрий чоловік, який завжди жив у згоді з дружиною. Як бачиш, тут нічого не держиться купи!

— То, по-вашому, товаришу капітан, Август Рем був невинний. Це питання явно виражало сумнів. Завірюха швидко підвів руку, протестуючи:

— Стривай, стривай! Цього я не сказав. На мою думку, Рем не вбивав своєї дружини і не займався контрабандою годинників. Але він якось був зв’язаний з цією аферою, хоч не знаю, як саме… Припускаю, що нам багато міг би допомогти загадковий Теофіл, який писав до дружини Рема такі сердечні і щирі листи. Але Теофіла відразу пиши в список того, про що ми нічого не знаємо.

Недєльський записав і знову питально глянув на капітана:

— А на якій підставі ми припускаємо, що Рем мав якесь відношення до справи з годинниками?

Капітан трохи подумав і почав перераховувати:

— Рем був працівником установи, яка практично тримає в руках монополію на імпорт годинників. Його вбили учасники афери з годинниками, бо він якось заважав їм, напевно, щось про них знав і тому був небезпечним. По-друге, вклад Рема в ощадній касі справді занадто великий як для його офіціальної заробітної плати. По-третє, одним з поширювачів контрабандних годинників є Жанна Шміт, рідна сестра Вільгельміни Рем. Цього досить?

— Для мене досить, а от для прокурора — не знаю.

— Для прокурора, для прокурора! — нетерпляче, з обуренням повторив капітан. — Ясно, що для прокурора цього замало. Ми, друже, оце тільки переглядаємо свої гіпотези, а прокурор же вимагає точних доказів. А докази будуть тоді, коли ми викриємо вбивців. Зрештою — звертаю твою увагу — окремих, поодиноких доказів у нас уже немало: кут, під яким в обох випадках стріляли з пістолета “Веста”, різниця у ступені посмертного задубіння обох трупів, яка вказує на те, що Рема було вбито на кілька, а може й кільканадцять годин раніше, ніж його дружину; місце, де знайшли труп Рема, таке віддалене від його квартири і до того ж людне. Звичайно, все це поки що тільки окремі, так би мовити, ізюминки, але дай мені тісто, то я вже зумію знайти для них місце…