— Браво! Бачу, ви не гаяли часу. Глибоко копнули. Ваша аналогія інтригуюча. Але не більше. То був просто трагічний випадок, до якого я не причетний.

— Так само, як із Хооком? — подав голос Боб.

— Цього разу ви маєте цікловиту рацію, — підкреслено ввічливо відказав Неш.

“Чорти б їх ухопили, — подумав він. — Ці жевжики учепилися в мене, як бультер’єри. Хоча вони й навряд чи зможуть щось довести, а все ж — неприємно, та ще дізнались про Ернандеса…

Мені подобався цей хлопчина. Беручкий, відданий медичній науці. Але лікаря з нього, мабуть, не вийшло б. Надто темперамент переважав розум і розважливість. Його уява була забита трагічними постатями піонерів медицини, які не раз важили життям задля порятунку людства. Якби йому сказали, що це потрібно для науки, він би з насолодою, як черепаховий суп, сьорбав бульйон з хвороботворними бактеріями. Мігель вирізнявся досить рідкісним для чоловіків потягом до жертовності. Він намагався все випробувати на собі. Вочевидь, йому не давали спокою лаври доктора Коха. І хоча самовідданий і освічений помічник у такій глушині — печувана розкіш для дослідника, я цю рису помітив у нього майже зразу. Вона таїла постійну небезпеку не тільки для життя хлопця, а й для моєї репутації. Чого вартий лікар, у якого, буває, мруть не тільки пацієнти, але й помічники?

Деякі вчені медицину тубільців невиправдано вважають примітивною. Це не так. Просто вона лежить в іншій площині науки. Спробуйте визначити, яка грань у паралелепіпеда важливіша? Первісна медицина грунтується на якісно іншій основі — рослинній. Так звані цивілізовані народи віддалилися від неї, створили нову фармакологію — штучну, яка не має витоків у природі. Штучна вважається вищою. Проте ігнорується очевидне: стародавня медицина забезпечила виживання людства. Тобто виправдала себе за певних історичних умов.

З самого початку мене дивувало, як точно тофани дозували ліки і отрути. Сила мисливського кураре вимірювалася кількістю стрибків мавпи після того, як в неї влучить стріла. Старий чаклун Вашокурі готував отруту одного стрибка, двох, трьох, чотирьох… Чи можемо ми, у всеозброєності сучасної аптечної апаратури, виготовляти ліки з подібною точністю впливу?!

Вашокурі готував не тільки отруту й стимулянти, що допомагали головним чином при виснажливому переслідуванні звірів. Гордість його лісової аптеки “конойон” — настій з амазонських трав, спочатку не привернув моєї уваги. Вашокурі таємно готував його в лісовій хижці, а неподалік стояли на чатах найстаріші чоловіки племені. “Конойон” пили на урочистостях посвяти юнаків у чоловіки. Але, хоч як дивно, зілля вживали не молоді, а старші. Я спочатку не надавав цьому значення. У тофанів було багато звичаїв, які мали чисто ритуальний характер. Про їхнє походження можна було хіба що здогадуватися. До того ж напій не викликав якихось помітних змін у поведінці. Та потім я помітив, що підстаркуваті індіанці на посвяті в чоловіки раптом набували непоганої “спортивної форми”. Старий Кнама, в якого вже давно дрижали руки, демонстрував юнакам неперевершену стрільбу з духової рушниці. Не меншу вправність виявляв Кольбо у користуванні луком. Власне, посвята в чоловіки мала ше одне значення, чи не головне, — вона вищила авторитет старших в очах молоді. Цікавим було й те, що “конойон” не викликав не тільки зовнішніх помітних змін. Чогось особливого я не помітив навіть у крові. Це був ідеальний біологічний каталізатор. Не втручаючись у природні фізіологічні процеси, він оптималізував їх на рівні вищої нервової діяльності.

Довідатися про рецептуру виготовлення “конойоиу” було важко. Вашокурі дуже неохоче ділився своїми знаннями і спостереженнями. Його можна було зрозуміти — знахарство годувало і забезпечувало привілейоване становище в племені. Насамперед треба було перекопати шамана, що я не зазіхаю на його “крісло”, що моє місце — серед білих людей. Я тут тимчасово. Щоб повчитися у великого і мудрого Вашокурі. Але в мене теж є таємниці, великі таємниці білих людей. Ними може заволодіти мудрий Вашокурі, і злі духи ще дужче боятимуться його.

Щоб надати своїм словам і обіцянкам більшої ваги в очах Вашокурі, я “чаклував” над антибіотиками. І навіть пританцьовував із лютим виразом обличчя над стрептоцидом. Треба якось було відлякувати демонів!

Вашокурі поступився, коли я пообіцяв йому подарувати фонендоскоп. Чаклун розповів, які трави він використовує для приготування “конойону”, які закляття виголошує, змішуючи компоненти. Він застерігав, що дозування “конойону” має бути абсолютно точним і суворо індивідуалізованим. Врешті, він говорив прописні медичні істини: одна й та ж речовина в різних дозах може бути і ліками, і отрутою.

Цю банальність трагічним чином проілюстрував випадок з Мігелем Ернандесом, який вирішив на собі перевірити дію “конойону”. Він ковтнув більше, ніж Вашокурі давав старим. Непритомніючи, Мігель устиг сказати: “Я гадав, що доза має бути більшою. Бо тубільці — такий миршавий народ…”

Спочатку частковий, а потім повний параліч засвідчили, що в мого помічника стався крововилив у мозок”.

— Містере Неш, мені здається, що ви сприймаєте нашу розмову, як жарт. Але в нас є висновки анатома, який робив розтин тіла Ериандеса. Та ж сама причина смерті у Хоока. Це наводить на роздуми…

— Їх треба довести, містере Мортон!

— Чи не випробовуєте ви якийсь препарат? А то звідки б у запеклого наркомана раптом взялося віртуозне вміння володіти смичком після того, як він скуштував вашої “глюкози”? — втрутився в нашу розмову Боб.

Аптекар Зільберман, встановивши принципову нешкідливість речовини, випробував її на котромусь із своїх давніх клієнтів. Згодом старий Оскар багатослівно описував Бобові своє здивування: “Уявляєте, я ніколи не думав, що він може таке утнути! Ніхто не знав, ким він був. Слухайте, а може, цей Сімпсон виступає на якійсь великій сцені? Просто вдає волоцюгу? Але ж ні — у нього всі руки поколоті. За морфій він рідну неньку вб’є! У мене висить старенька скрипка. В молодості трішки цигикав. Раптом цей “маестро” підходить, бегч інструмент і — уявіть собі! — починає грати. Та як! За таку гру в Ковент-Гардені беруть по десять фунтів з носа. Не будь я старий Оскар! Я поцікавився — він-таки колись непогано грав. Але хто міг подумати, що це вміння раптом вирине з наркотичного забуття, з фізичної немочі! Сімпсон же зовсім опустився! Я йому навіть не даю в борг…”