Минуло три дні, й на побережжі почалися затяжні дощі.

Відпочиваючі були невдоволені, але служба погоди лишалася невмолимою: Гуго Парчеллінг заплатив гроші і тепер міг втішатися такою погодою, яка йому до вподоби. А нових заявок на погоду не надходило. Що? Парчеллінг майже весь час непритомний? Ну, компанії це не стосується!

“Надій на хорошу погоду немає!” — вирішила Мерілін і повернулась у місто, де найближчим часом мали початися зйомки нового фільму за її участю.

— Тут немає моря, зате і дощі не ллють щоденно, — заявила вона своєму режисеру Денні Мортону.

— І мільйонерів, котрі вибухають, — додав Денні. — До речі, порадую вас: здоров’я Парчеллінга поліпшується. Він уже повільно ходить і навіть збирається днями виступити по телебаченню.

— А як же злочинець? — спитала Мерілін, виглядаючи в розчинене вікно студії.

По двору, чіпляючись за старі декорації, блукав якийсь монах.

— Пошуки тривають. Правда, я не певен, що цей злочинець існує насправді. На мій погляд, зовсім не обов’язково приписувати кожне явище природи людським рукам.

— Скажіть, Денні, — перебила Мерілін, — хіба зйомки “Хрещення в космосі” і досі тривають?

— Давно закінчились, — відповів Мортон.

— Чому ж цей актор нап’яв сутану? До речі, я ніколи його не бачила: певно, з новеньких.

Мортон визирнув у вікно.

— Це не наш актор, — сказав він, насупившись. — Гей, юначе!..

Монах підвів голову.

— Ви в чиїй групі? І що тут робите?

Монах, побачивши у вікні Мерілін, кинувся до неї, не вибираючи шляху, плутаючись у декораціях, і зупинився біля самого вікна.

— Міс Мерілін, — гаряче заговорив він, притискуючи руки до серця. — Я довго шукав вас. І, хвала богу, знайшов нарешті!

— Непоганий актор, — тихо обізвався Мортон, — тільки надто блідий. Втім, ви, сподіваюсь, не будете дуже суворі до свого нового поклонника? Гляньте-но, він ладен просто-таки з’їсти вас поглядом! Яка у вас справа, чоловіче? — звернувся до прибулого Денні.

— Я хотів би поговорити з міс Мерілін… — белькотів монах.

— Зайдіть у павільйон, — кивнула Мерілін, — я зараз туди спущусь. — І повернулася до Мортона: — Він міг би підійти на роль Іоанна Хрестителя. Може, спробуємо?

Чарлі Кноуп не дуже зрадів, побачивши в зйомочній групі Катіля, з яким познайомився за таких незвичайних обставин. І ні про що того не розпитував. А Револьс надто був зайнятий своїми справами, щоб поговорити з випадковим товаришем.

Випробування на роль Іоанна Хрестителя закінчились успішно. Револьс підходив на цю роль. В його словах звучала непохитна впевненість фанатика. Він прислухався до будь-якої поради Мерілін, а вказівки режисера Денні Мортона пропускав повз вуха. І з цим нічого не можна було вдіяти. Мортону доводилось пояснювати Мерілін, що вимагається од Револьса, а вже потім Мерілін від свого імені говорила непокірному Іоанну Хрестителю, що він має робити.

Цього дня вони затримались у павільйоні, відшліфовуючи сцену проповіді Іоанна серед невіруючих. Статистів відпустили, залишились тільки Мерілін і Катіль.

— Мерілін, — мовив затинаючись Катіль, — я повинен сказати вам щось важливе… Я давно збираюся… Але боюсь, що ви на мене розгніваєтесь…

— Ці слова не входять у вашу роль, — усміхнувшись, зауважила Мерілін.

— О, не смійтесь, благаю вас, це дуже серйозно…

Мову Револьса заглушив пронизливий рев поліцейської машини. Револьс, і до того блідий, побілів, наче крейда, і метнувся до вікна. На подвір’я студії в’їхала обтічна, схожа на торпеду поліцейська машина.

— Це по мене, — сказав Револьс, обертаючись до Мерілін. Очі його дико блищали. — Сховайте мене, я вам потім розповім…

Схопивши Катіля за руку, Мерілін кинулась до виходу. Та було вже пізно. У дверях їх зустрів Денні Мортон, за ним всунулось кілька чоловіків у цивільному.

— Катіль Револьс? — звернувся один з прибулих. — Ну, негіднику, тепер ти нікуди не втечеш. Мерзенний вбивця! Взяти! — коротко розпорядився він.

Підштовхуючи Револьса, поліцейські рушили до дверей.

Денні Мортон стояв наче громом прибитий.

— Прошу вас, Мортон, — обізвалася Мерілін, — залиште нас з шефом.

Мортон вийшов.

— Я ні про що не прошу вас, шеф, — сказала Мерілін. — Мені просто хочеться лишити вам цей невеликий знак уваги. — Вона чарівно усміхнулась і, знявши з пальця перстень, подала його поліцейському.

Той повагався мить і взяв перстень.

— Дякую, міс.

— Ще одне слово, шеф, — тихо мовила Мерілін. — Цей чоловік, якого ви арештували… Катіль Револьс… психічно хворий, я впевнена. Та він — порядна людина і не міг вчинити того злочину, про який ви сказали. Прошу вас, розберіться…