Відлітаючи далі й далі від Землі, глибше й й глибше поринало в мертвий сон серце “Аякса”. Проминувши пастки планет, що притягали, “спейс фортресс” випливла далеко за межі Системи.

Обгоріла башта дрейфувала в пустелі пустель. Сонце монетою виблискувало за бортом. Ще жоден земний корабель не бував у цих місцях.

Скоряючись владі Сонця, “Аякс” описав видовжену орбіту, рівну найбільшим орбітам комет. У розрахований час він повернувся до Землі, оточеної подвійним кільцем заселених супутників-лабораторій, заводів, енергостанцій, винесених за межі планети, щоб не захаращувати її.

Так воно вже сталося, що диспетчери Зовнішнього Поясу не помітили темної, холодної, мовчазної “фортеці”.

Опинившись поблизу Місяця, вийшов із летаргії електронний мозок; у хитросплетінні кристалів ожили перші імпульси. Такою була воля покійних конструкторів: “овермун”, місячна петля. Обігнути Місяць, увімкнути двигун і “накрити” земну ціль, ударивши з відкритого космосу і таким чином уникнути антиракет — ось що пам’ятав і несхибно виконував мозок “Аякса”. Офіцер-програміст викривав траєкторію, скривавленою рукою викинувши дракона вбік від Місяця. (Думаймо про людину добре!) Але він не міг передбачити всіх моментів. Удар був лише відстрочений, правда, більш як на століття. Орбіта повернула смерть на заданий рубіж. Одержавши сигнал приладів, що вимірюють тяжіння і магнітну активність, спалахнув отой жевріючий вогник у мозку “Аякса”. Давно забута потреба роботи охопила джунглі кристалів.

Ніби помолодівши від сто двадцятирічного сну, “мозок” віддав наказ двигуну. Вогонь вихопився з заморожених сопел.

“Спейс фортресс” впевнено йшла на ціль.

Гур’єв ретельно, як перед екзаменаційним польотом, зростив рубці скафандра і ступив у зовнішній тамбур.

Коли він потурбував Головну диспетчерську Пояса, йому відповіли, щоб гарненько перевірив усі показання приладів, бо на всьому Флоті давно вже нема жодного рідинного ракетного двигуна, а якщо і є, то це чия-небудь особиста ініціатива, і справа Гур’єва — передати рапорт “униз”, Землі.

Керівництву півсотні станцій, що стежать за тисячами суден, було не до дрібниць, не до якихось невідомих умільців, які воскрешають минуле космоплавання.

Він попередив Землю-Вантажну і Землю-Головну. Там почали вимірювати, а потім подякували Гур’єву і сказали, що ракета справді йде з бозна-якої далечіні, а отже — судячи з її нікчемної швидкості, — запущена дуже давно. Можливо, вона несе загиблий екіпаж, а машина, збудована в іншому столітті, просто не знає, що треба віддавати рапорт. Хоч би як там було, Гур’єв зробив значне відкриття, і це його заслуга. Монстра ж підхоплять силовим каналом в атмосфері і благополучно посадять.

Після цього Олексію слід було б заспокоїтись чи навіть загордитись — та він і не подумав. Бо спирався не лише на логіку.

У глибині його душі жила непомильна інтуїція. Підтверджуючи виклади парапсихології, малодосвідчений Гур’єв мучився передчуттями. Коли звучав зумер особистого зв’язку, він упевнено говорив першим, не чекаючи ніяких “алло”: “Здрастуй, богине Ніко”, або “Я слухаю вас, Ахмеде Касимовичу” (так звали шефа), або: “Я повторюю: причали зайняті до особливого розпорядження”. Знав по дзвінку, хто викликає!

От і тепер: не заспокоїли Олексія ні силовий канал, ні похвала. Віщий голос нашіптував тривогу.

Він ще раз набрав код Землі-Головної. Координатор космодромів відповів, здавалося, не так привітно.

— Ви бачите об’єкт, про який я доповідав?

— Певна річ, в усіх деталях.

— Ви використали для ідентифікації систему пам’яті Космоцентру?

— Використали, — з підкресленою лагідністю відповів координатор.

— Ну і що?

— Точних аналогів немає, але загальна конструкція відповідає вісімдесятим-дев’яностим рокам двадцятого століття.

— Двадцятого?

— Так, це якийсь зонд-автомат, випадково або навмисно виведений на дуже витягнуту орбіту, який увімкнув двигуни поблизу Місяця. Ще раз велике вам спасибі, Гур’єв.

— Та я не про те… Раніше… раніше траплялися такі випадки?

— Подібні. Ловили станції, ракети-носії, зонди, але, звичайно, не столітньої давнини і не в активному польоті. Вас іще що-небудь цікавить?

В останніх словах брязнув відвертий начальницький метал: “А робили б ви свою справу, диспетчере”. Та коли делікатний Гур’єв “зривався”, зупинити його було важко.

— Але чому, чому машина не визначила точно?! Адже в Космоцентрі повинні бути дані про всі запуски, від початку космонавтики!

Мовчання.

Шурхотливий, бурмотливий ефір нагадує якусь велетенську криницю, де довго блукають химерно спотворені відзвуки твоїх слів. Надто коли співрозмовник мовчить.

— Частину документації втрачено, Гур’єв. Особливо тієї, що стосується кінця двадцятого століття. Ви ж знаєте, що тоді коїлося на Землі… Нічого, скоро з’ясуємо. А чому вас, власне, так хвилює тип ракети?