Азаров у цей час був далеко від них. Навантажившись запасними балонами з киснем, він уже встиг обнишпорити багато приміщень Деймоса.

Вони вирушили разом з Коробовим, а потім розійшлися у різні напрямки. Азаров вирішив розпочати пошуки з того відсіку, в якому було знайдено лічильник. Так, можливо, ракета колись і була тут, але ніяких слідів її перебування не лишилося.

Куди вона могла зникнути? Де шукати її? Очевидно, якщо її кудись перетягли — ясна річ, розібраною, — то тягли її не коридором… А навіщо взагалі могли її розібрати? Ну, хоча б для того, щоб вивчати, — цілком можливо.

Виходить, треба було відшукати інший хід з ангара. Розшуки тривали близько години і не принесли успіху доти, поки Азарову не спало на думку спробувати проникнути в один з бокових люків: судячи з подій, що відбувалися у їхньому ангарі, за ними мали перебувати роботи.

Він через силу відкрив один з люків. Конуси автоматів стояли за ним нерухомо, ніби дрімали, чекаючи, коли їх покличуть. Азаров обережно пробрався поміж ними. Хід привів його до широкої труби, що йшла вертикально вгору. В ній були двері. Азаров увійшов, постояв трохи — несподівано підлога під його ногами стрімко подалася вгору.

…Згодом понад дві години блукав він по космічному місту. Він бачив перед собою величезні лабораторії, порожні сховища, в яких колись, мабуть, були щедрі запаси. В одному залі виявився навіть величезний — метрів сто на двісті — басейн, тепер порожній. “Чи не для плавання, бува?” — посміхнувся Азаров.

Він проходив просторими залами, заставленими незрозумілими пристроями, які з однаковим успіхом могли бути призначені і для випробувань машин, і для гімнастики, для тренування бездіяльних м’язів.

Він відшукав і житлові каюти — вони одні займали цілий поверх. Спробував підрахувати загальну кількість населення супутника. Виходило дуже велике число, приблизно в кілька тисяч. Азаров недовірливо похитав головою.

Кисню, одначе, й тут в атмосфері не було. Жити тут зараз було неможливо.

Азаров прискорював ходу. Огляд зацікавив його, хоч ніяких слідів автоматичної ракети не було видно.

Він піднявся на наступний поверх. Відчинив двері. І відсахнувся, побачивши зоряне небо. Спершу йому здалося, що він раптом вийшов на поверхню супутника, та одразу ж зрозумів: у цьому залі одна стіна і стеля були такі прозорі, що, здавалося, їх зовсім не було.

Мабуть, Азаров піднявся вже на найвищу частину кулі, якщо тільки супутник справді був такої форми. А це, безперечно, була обсерваторія, принаймні деякі прилади були схожі на земні рефлектори і радіотелескопи.

Азаров пошкодував, що поряд немає Раїна: астроном позаздрив би вченим, які колись тут працювали… Крім безсумнівних телескопів, тут були й інші прилади — легкі ферми без антен і без дзеркал, і Раїн напевне не пошкодував би часу, щоб з’ясувати, яке відношення мають вони до астрономії.

Азаров присів у крісло перед одним з таких приладів, щоб роздивитися й перепочити. Відпочиваючи, він замислено дивився крізь прозору стіну у чорний простір. І зненацька йому здалося, ніби перед його очима з’являються нові зірки. Так, безсумнівно, ось уже кілька їх виринуло з темряви… йому спав на думку невиразний здогад: мабуть, прилад все-таки теж був телескопом, тільки роль лінз у ньому, як в електронному мікроскопі, виконували потужні магнітні поля. Інструмент, очевидно, вмикався автоматично, як тільки в крісло сідав спостерігач.

Азаров уважно розглядав зоряну картину — неба він не бачив, здавалось, уже тижні… Телескоп виділяв частину небосхилу — схоже на сузір’я Дракона, подумав він, пригадавши заняття з астронавігації. Тільки з чотирьох світил, які були тепер у полі зору телескопа, раніше він знав лише одну зірку чотирнадцятої величини — решта залишалась невидимою і в найпотужніші телескопи Землі. Чи випадково це? Чи просто інструмент скеровано на цю ділянку неба, чи…

Йому пригадались міркування Раїна про те, що появи й швидкого розвитку життя слід чекати на планетах, які обертаються саме навколо енергетично не дуже сильних світил — жовтих карликів, подібних до Сонця. В таких планетних системах набагато менш ймовірні різкі катастрофи — такі, як несподівані стрибки радіації, згубні для життя, що встигло вже пристосуватись до певного режиму.

Але якщо це не випадковість, то чого шукали марсіанські вчені в сузір’ї Дракона? Ні, все-таки випадковість…