Він підвівся, вийшов у коридор. Підійшов до прозорої перегородки. Коридор, що тягся за нею, за кілька метрів впирався у двері — там, очевидно, й містилась рубка. Злодійкувато озирнувшись, Сенцов всупереч власній забороні спробував якось зсунути перегородку. Це йому не вдалося, і тоді він почав повільно ходити туди й назад коридором, намагаючись ненароком не розбудити товаришів.

Біля дверей каюти, де розмістився Раїн, він прислухався: астроном мав звичку хропіти уві сні. Справді, з-за дверей долітали ледве вловимі звуки, але якісь дивні. Сенцов тихо прочинив двері — і зупинився, здивований.

Раїн зовсім не спав. Він сидів біля столу і слухав Калве, який щось говорив йому напівголосно.

Сенцов хотів було вилаяти їх за порушення наказу, та одразу ж отямився: а сам… Ясно, думка про вихід із становища турбувала не тільки його одного. Він запитливо глянув спершу на Калве, потім на Раїна. Раїн знизав плечима, Калве заперечливо похитав головою.

Сенцов присів поруч з Раїним. І тут же у відчинені двері зазирнув Коробов і, всміхнувшись, зайшов до каюти. За ним — Азаров. Всі зібралися знову.

— Ну, коли прийшли — пропонуйте, — промовив Сенцов.

— Та ми тут думали… — сказав Раїн. — Відремонтувати не можна ніяк?

— Ніяк, — коротко відповів Сенцов.

— Мені все ж здається, — озвався Калве несміло, — мені особисто здається, що ми могли б скористатися цією ракетою, чи не так? Зрештою це теж космічний корабель. — Він замовк, по черзі вдивляючись в обличчя кожного з пілотів.

Коробов терпляче відповів:

— Це справді також космічний корабель, в цьому ти маєш рацію. І велосипед і гоночний автомобіль — транспорт. Алє посади велосипедиста на гоночну машину і запропонуй йому вночі доїхати, скажімо, з Риги до Москви. Зваж, що він ніколи в житті не вів автомобіля. Врахуй, що він може користуватися лише картою світу в масштабі один до двадцяти мільйонів. У нього із ста шансів — десять розбити машину ще в гаражі і приблизно вісімдесят дев’ять — звалитись у кювет на першому ж повороті. Крім того, у нього все-таки разів у десять більше можливостей дістатися до цілі, ніж у нас.

— Де там у десять — у сто! — сказав Сенцов. — Він хоч розуміє, що автомобіль треба заправити бензином. А що ми знаємо про цю ракету?

— До того ж Москва стоїть на місці, — додав Азаров. — Земля — ні.

— Перераховувати все, чого ми не знаємо про цю ракету, можна без кінця, — продовжував Сенцов. — Як пробратися в рубку? Як керувати ракетою? Як виводити її з ангара? Які прискорення вона розвиває? Цих “як” дуже багато. Та головне навіть не це. Були б ми зараз у рубці, біля пульта керування, все одно я не наважився б натиснути жодної кнопки…

— Чому? — насторожився Азаров.

— Цю ракету будували не люди, а інші істоти. Ми не знаємо способу й ритму їхнього життя, звичок, потреб. Можливо, для них природними є такі речі, які для нас смертельні. Те, що ми досі на щось подібне не натрапили, ще нічого не означає. У нас немає доказів, що вони думали й відчували так само, як ми. І поки ми таких доказів не знайдемо, ці істоти лишаться для нас таємницею за сімома печатками. А ми їх не знайдемо, якщо тільки не зустрінемо когось із них, на що надії, як ви самі розумієте, мало…

— Так що ж робити? — тихо спитав Калве.

— Відпочивати! А потім підемо ще раз до нашої ракети і па місці подивимось, чи не вдасться все ж змонтувати передавач із залишків рацій та запасних деталей. Не забувайте, перше завдання — зв’язок! Ну, як кажуть, ранок за вечір мудріший…

Він підвівся, але ніхто не поспішав розходитись. І тоді Калве теж устав з місця, високий, важенний, грізно нависнув над Сенцовим.

— Ви хочете доказів? — спитав він несподівано тонким голосом. — Гаразд, ви їх матимете. Я їх шукаю, шукаю і знаходжу!

— Що ж, — відказав Сенцов, серйозно дивлячись на Калве. — Я повторюю: ніяких авантюр, ніякого непотрібного риску допущено не буде. Кінець кінцем тут нам негайна загибель не загрожує, а роботи й на супутнику скільки завгодно. Та якщо справді будуть серйозні докази того, що політ на чужій ракеті не загрожує нам ніякими небезпеками — понад звичайну норму, ясна річ, — що ми можемо зрозуміти те, що розуміли й чим володіли будівники і пілоти цього корабля, — якщо все це буде, тоді ми, безперечно, полетимо.

— Я знайду! — твердо сказав Калве. Дивно, після цієї заяви Калве, людини, яка, здавалось, найменше від усіх розумілася на розрахунковій техніці, знавця лише кібернетичних машин, у всіх на душі полегшало. Не вихід і навіть не шлях до виходу, а все ж якийсь краєчок надії замерехтів попереду…

— Ось так… — промовив Сенцов і раптом відчув, що йому страшенно хочеться спати.

— Так, саме час відпочити, — відповів Коробов, позіхаючи. — Справді, ранок за вечір мудріший.