29] Витяг з води їх, од страху чмелених, мов оленів юних, 30] Руки назад їм скрутив покроєним рівно ремінням, 31] Що на собі вони зверху на тканих хітонах носили, 32] Й товаришам передав одвести до човнів глибодонних, 33] Сам же до річки вернувся, весь повен жагою убивства.

34] Трапився там Лікаон йому, син Дарданіда Пріама, 35] Що вибігав із води, той самий, кого він, напавши 36] Раптом вночі, застав у саду його рідного батька 37] І захопив у полон, тоді як той гострою міддю 38] Віття смоковниць зрізав молодих для поруччя на повіз. 39] Тут несподіваним лихом Ахілл надійшов богосвітлий. 40] Бранця на Лемнос продав він тоді, збудований гарно, 41] На корабель посадивши, – купив його син Іасона. 42] А Етіон, із Імбрії гість, заплативши великий 43] Викуп, звільнив і в Арісбу його відіслав богосвітлу. 44] Втікши відтіль, незабаром дістався він отчого дому. 45] З Лемносу так повернувшись, із друзями днів одинадцять 46] Він веселивсь. На дванадцятий – бог його в руки Ахілла 47] Раптом оддав, а той його мав до оселі Аїда 48] Перепровадити, хоч не хотів він туди відпливати. 49] Зразу ж помітив його прудконогий Ахілл богосвітлий, 50] Як без щита і шолома, без списа, він зовсім був голий: 51] Все поскидав-бо із себе, тікаючи з річки, і потом 52] Весь знемагав він, і мліли йому від утоми коліна. 53] З запалом мовив Ахілл до свойого відважного духу:

54] «Леле! Великеє диво на власні бачу я очі! 55] Знову трояни відважні, яких у бою повбивав я, 56] Мають на ясний виходити світ із підземної пітьми, 57] Так же, як цей повернувся, уникнувши смертної днини, 58] Проданий мною на Лемнос священний, і сивого моря 59] Глиб не затримав його, хоч узяв багатьох проти волі. 60] Отже, сьогодні гострого списа мойого зазнає 61] Він на собі, що довідався я і упевнився серцем, 62] Чи він повернеться знов відтіля, чи його не відпустить 63] Життєподавча земля, що й сильніших мужів не пускає».

64] Так він, ждучи, міркував. А той до Ахілла бентежно 65] Сам наближавсь, щоб коліна з благанням обняти, душею 66] Прагнув-бо смерті лихої уникнути й чорної Кери. 67] Ратищем довгим уже замахнувся Ахілл богосвітлий, 68] Щоб його вдарить, а той нахилився, підбігши, й коліна 69] Міцно обняв йому. Спис пролетів над плечем і уп'явся 70] В землю, порив свій жадаючи тілом наситити людським. 71] Той же, одною рукою з благанням обнявши коліна, 72] Другою міцно вхопив і тримав мідногострого списа 73] І, до Ахілла звертаючись, слово промовив крилате:

74] «Змилуйся, зглянься, Ахілле, тебе на колінах благаю! 75] Перед тобою-бо, паростку Зевсів, благальник достойний: 76] В тебе першого я споживав від дарунків Деметри 77] В день, коли ти захопив мене в нашім саду врожаїстім 78] І, відірвавши від батька й від друзів, на Лемнос священний 79] Бранця продавши, аж сотню биків ти за мене одержав. 80] Нині ж я втроє б тобі заплатив. Лиш дванадцять минуло 81] Днів як, стільки зазнавши біди, до свого Іліона 82] Я повернувся. І знову мене віддає в твої руки 83] Доля лиха. Ненависний, як видно, я Зевсові-батьку, 84] Що в твої руки віддав мене. Коротковічним родила 85] Мати мене Лаотоя, дочка староденного Альта, – 86] Альта, який войовничим правує народом лелегів, 87] Владар в Педасі нагірнім, при березі Сатніоенту. 88] Донька його серед інших Пріама дружиною стала. 89] Двох вона нас породила, й обох ти життя нас позбавиш! 90] Вже одного із нас, богоподібного ти Полідора, 91] В лавах передніх приборкав, уразивши ратищем гострим. 92] Нині й зі мною це станеться лихо. Уже не надіюсь 93] Рук я уникнуть твоїх, якщо бог їх до мене наблизив. 94] Тож тобі інше скажу я, а ти це прийми в своє серце: 95] Не убивай мене! Гектор – мій брат не єдиноутробний, 96] Той, що твого могутнього вбив щиросердого друга».

97] Так до Ахілла з благанням уклінним звертався Пріамів 98] Син світлосяйний, та в відповідь слово почув неласкаве:

99] «Не говори мені, блазню, про викуп, облиш ці розмови! 100] Поки Патрокла ще не настигла смертельна година, 101] Серцю моєму було іще любо помилувать часом 102] Трої синів, – багатьох я, узявши живцем, перепродав. 103] Нині ж тому не уникнути смерті, кого мені прямо 104] В руки віддасть божество біля мурів оцих іліонських, 105] Був би то хто із троян чи тим більш – із нащадків Пріама. 106] Отже, мій любий, умри! І чого це тобі так тужити? 107] Вмер же Патрокл, а кращий од тебе він був набагато! 108] Що ж ти, не бачиш, який я могутній та ще й уродливий? 109] Славного батька я син, і мати у мене – богиня. 110] Але й на мене є смерть, і Доля чигає всевладна. 111] Буде то вранці уже, чи надвечір, чи саме опівдні, – 112] Хтось і до мене надійде в бою й відбере мою душу, 113] Списом ударивши гострим чи з лука сягнувши стрілою».

114] Мовив він так. А у того і серце, й коліна ослабли. 115] Списа свого уронив і на землю осів, розпростерши 116] Руки обидві. Ахілл же свій вихопив меч двоєсічний 117] І коло шиї в ключицю ударив, аж глибоко в тіло 118] Гострений меч увігнавсь. Лікаон повалився на землю

119] Ницьма, і чорною кров'ю навколо земля обагрилась. 120] Тіло за ноги вхопивши, у річку Ахілл його кинув 121] І, похваляючись, слово до нього промовив крилате:

122] «От і лежи там між рибами! Будуть вони невідчутно 123] Кров тобі з рани вилизувать. Мати тебе не оплаче, 124] Опорядивши на ложі. Скамандр вировий твоє тіло 125] В хвилях своїх понесе аж у лоно безкрайого моря. 126] Граючи в плесах морських, із чорної вигулькне хлані 127] Риба, щоб білим, смачним Лікаоновим жиром живитись. 128] Згиньте ж усі, поки ми в Іліон увійдемо священний, 129] Я – женучи вас, а ви – утікаючи швидко від мене. 130] Не допоможе й Потік вам, що в вирі сріблястому котить 131] Хвилі свої, хоч би й скільки биків ви несли йому в жертву 132] Й коней живими у вир йому кидали однокопитих. 133] Всі ви загинете долею злою й заплатите вповні 134] І за Патроклову смерть, і за чорну загибель ахеїв, 135] Що біля бистрих човнів, як мене не було, ви побили».

136] Мовив він так. І розігнавсь Потік своїм серцем сильніше, 137] В мислях почав міркувать, богосвітлого як би Ахілла 138] Змусити бій припинить, од троян одвернути загибель.

139] Син же Пелеїв тим часом із списом своїм довготінним 140] Астеропея настиг, віддать його прагнучи смерті, – 141] Сином той був Пелегона, якого на світ породили 142] Аксій широкотечійний і Акессамена-державця 143] Старша дочка Перібоя, – він з нею з'єднався в коханні. 144] Кинувсь до нього Ахілл, а той, гострі два держачи списи, 145] Вийшов із річки назустріч. Уклав йому в серце відвагу 146] Ксант у гніві тяжкім за загублених воїнів юних, 147] Що вздовж ріки повбивав їх без жалю Ахілл прудконогий. 148] Тож як, один на одного йшовши, зійшлись вони близько, 149] Перший промовив тоді прудконогий Ахілл богосвітлий:

150] «Хто і з яких ти мужів, що посмів мені вийти назустріч? 151] Діти бездольних усі, хто з моєю відвагою стрівся».

152] В відповідь мовив йому осяйливий син Пелегонів: 153] «Духом великий Пеліде, навіщо про рід мій питаєш? 154] Я із Пеонії буйнородючої, дальнього краю, 155] Воїв пеонських при довгих списах я привів із собою, 156] Вже одинадцятий день як прибув я до стін Іліона. 157] Рід же мій Аксій почав, що потоком широким струмує, 158] Аксій, що кращої річки й немає у цілому світі. 159] Він списоборця родив, Пелегона, від нього ж, як кажуть, 160] Я народивсь. Повоюймо ж тепер, світлосяйний Ахілле!»