В Америці, вихований в строгих правилах моралі, шановний хемік, очевидно, не міг би жити в одній хаті з голими людьми, але це були дикуни, щось близьке до китайців чи взагалі до якихось тварин, і д-р спокійно розглядав роздуті животи. Його цікавило, скільки день вони виживуть на такій непоживній і шкідливій страві, як трава й коріння.

На його здивування вони трималися куди довше, ніж він сподівався. Спочатку вмерла наймолодша дівчинка — мати з плачем обнімала дитину й не давала її віднести.

— Зараз їстимуть, — передбачав нечувану розвагу О. Кенан. Він знаками пояснював козакові, що хотів би розрізати трупа, щоб подивитись на зміни в організмі. Він силкувався пояснити, що тоді зручніше буде й краяти м'ясо, щоб їсти, бо можуть бути неїстівні місця.

Та козак подивився на О. Кенана таким поглядом, що той спішно вирішив прогулятись. Дитину закопано. Вночі д-р Кенан все-таки викопав дитину й одніс її в свою лабораторію. Він тільки-но розрізав її живота й розглядав деструкцію органів травлення, як у двері постукано. Д-р спішно накрив тіло якоюсь матерією, що називалася «rjadno», й одчинив двері. Але козак просто підійшов до стола, стягнув рядно й оголив тіло.

З секунду він стояв, міряючи очима фігуру доктора. Той знітився й не знав, що робити.

Потім козак вирішив. Він загорнув тіло в рядно. Перед цим він показав докторові на розрізаний живіт своєї дочки. Потім він забрав тіло й, вийшовши з лабораторії, замкнув ззовні двері.

Того ж таки вечора козак умер. Знесилений вкрай, він, закопавши дівчину, не міг дійти до своєї хати. Забрався в рівчак коло дороги, щоб поспати годинку, а потім піти до Виконкому й передати йому справу з доктором. Але він не прокинувся в рівчаку, — непритомний, не опам'ятавшись, він умер серед сонцем випаленого бур'яну.

Ріпс обдивився будівлю, вікон не було, двері були з важкого заліза, мабуть, в цаль завтовшки. Вибратись не було ніякої змоги, він мав із собою їжу, отже, взявся поки що за фабрикацію «Альбо»; йому трохи заважали робити щури, вони бігали без жодного страху навколо нього, один навіть пробував вкусити його за ботинок. Ріпс тільки засміявся, побачивши, як він зав'язив зуби в грубій американській підошві.

Спіймавши щура за спинку, він убив його, щоб не в'яз, вирізавши спочатку ланцетом очі; одрізавши носа й поколупавши ланцетом черепа, пустив. Щур упав на спину, знову звівся на ноги, знову впав, плазував якось боком та не міг зсунутись з місця. Ріпс одрізав йому по черзі всі чотири лапки й кинув.

«Це буде йому наука не в'язнути до людей», — вирішив Ріпс.

Він працював до вечора; в той самий час, коли козак конав в рівчакові, Ріпс вирішив повечеряти й лягти спати. Очевидно, ці дикуни сьогодні його не випустять. Він почав занепокоюватись і ще раз обдивився стіни й двері. Вибратись без інструментів не було жодної змоги.

В крайньому разі він завтра підкопає ножем під стінку й спробує прокопати хода. Поки що він прибрав з столу приладдя, розстелив на столі мекентош і, кленучи на чому світ стоїть дикунські звичаї, ліг спати.

Вночі Ріпс прокинувся, — його щось укусило. Він засвітив сірника й побачив, як щур зіскочив з столу. Ще кілька штук він запримітив на підлозі. Це вже було занадто. Він почав шпурляти в щурів чим попало й, розігнавши їх, заснув ізнову. Він не проспав і чверть години, як знову прокинувся від укусу. На цей раз, скільки він не шпурляв, щури не тікали з складу. А тільки перебігали з місця на місце.

Ріпс, трохи зляканий, помітив, що число їхнє збільшилося, вони бігали навколо столу і звідкись наче з'являлися нові й нові.

Він засвітив лямпу й сів на столі. Доведеться не спати сьогодні. Все одно не дадуть заснути.

Він зліз з столу й почав розстановляти приладдя, він хотів у крайньому разі попрацювати. Щури трохи принишкли й збилися по кутках, але зі складу не тікали.

Попрацювавши скількись часу, Ріпс знову почув, що його вкушено — він змахнув рукою й схопив щура. Той вп'явся зубами йому в палець. Доктор зойкнув од болю й, шпурнувши щура, почав шукати пластиря для пальця. В цей момент його вкушено ще й ще. Довелося знову злазити на стіл.

Картина, що Ріпс побачив навколо, трохи його навіть злякала. Сотні щурів купчилися по кутках, десятки ходили по підлозі й подекуди котрийсь пробував вискочити на стіл. Побачивши Ріпса на столі, щури вийшли з кутка. Тепер Ріпс помітив, звідки вони приходили. Коло дверей була дірка в підлозі, звідти вилазили нові й нові гризуни. Не занадто мужній Ріпс був серйозно злякався — вони могли його здорово покусати сьогодні. В цей мент один скочив на стіл і стрибнув йому на ногу. Нервовим рухом Ріпс скинув його на підлогу, але в тій же хвилі на столі опинився другий, третій, десятки, сотні щурів і почали дертися на Ріпса...