Annotation
Нове оповдання. Назва робоча, в майбутньому може бути змнена.
Дейна Анна
Дейна Анна
Легенда острова любов
Анна Дейна
Легенда острова любов
(назва робоча)
Частина перша
Лтн сонечко в цей день було, здавалось, найяскравше за вс часи. Воно добряче попалило прибережн рослини, що, якби не близьксть до рчки, давно б засохли. Я швидко спустилася кривенькою стежиною, нколи хапаючись за корен орешнику, як стирчали з розмитого дощами грунту.
Величезне дамбове камння було розпечне променями нещадно зрки так, що обпектися можна. Я озернулася, шукаючи знайому стежку в бур'ян. Що, оминаючи крутий поворот берега, вела повз зарост очерету до чи не дино в цих краях верби.
Дерево було кримезним й вузлуватим. Моя прабабця казала що ще двчинкою гуляла пд його гнучними глочками, що опускалися до само води. створювали таким чином щось на кшталт сховища.
Камен пд вербою були примно прохолодн навть у таку спеку, як сьогодн. Це було мо таме мсце, куди я влтку збгала досить часто. Мй схованок вд жорстокост та байдужост навколишнього свту.
Зручно вмостившись пд вербиним гллям, обпершись спиною об мцний стовбур, я нарешт дала волю почуттям.
Мен було дуже боляче. Я кохала Максима. Сплило багато рокв, перш нж мен стало духу освдчитись. Але вн сприйняв це як жарт. Потшився з мох слв.
ге ж.! Це так смшно! Закохана до нестями двчина! Вмираю вд смху! Я оплакувала сво безжально розбите серце. не знала, як жити дал...
Знайома сторя?
Давн легенди завжди починаються з горя та слз. Мавки,
русалки - вс вони двчата, що не змогли пережити бль, збрати уламки розбито душ.
я трохи не стала одню з них.
Поглинута горем я не помтила, як сло сонечко день закнчилася. Пд вербиним гллям стало зовсм темно. Тод мен здалося, що за спиною щось ворушиться. А озирнувшись, побачила слизьк водорост, що повзли по каменю до мене, залишаючи по соб мокрий слд. Я налякано заверещала, притислась спиною до верби. Вона була дуже теплою.
На мить мен здалося, що я чула биття серця. А незабаром гнучке глля охопило мене мцним шаром тим чином захистило вд водоростей. Вдчувши себе захищеною, я трохи заспоколась. Мо повки поважчали, я, виснажена стражданням, заснула перш нж зрозумла це.
Частина друга.
Мене розбудив наймелодйнший голос з тих, що я чула за сво життя. Спвала жнка. Протяжно, лагдно, наче дитя колисала:
Човник хитаться серед води,
Тльки одн комиш.
З втром шуткуючи на вс лади,
Ворушать тишу ноч.
– Люба дитина, засни, засни, -
Прийде розрада душ.
Останнй рядок подяв на мене, я з подивом вдчула, що мен вже не болить в грудях так сильно. тльки псля цього - змогла побачити те мсце, де опинилась.
Наче до то мит туман муляв мен оч.
Я сидла на м'якй трав мальовничо галявини, що схилом свом вклонялась Днпру. Щось мен пдказувало, що це саме вн. А навкруги, куди не кинь оком - були сам дерева, височезн, аж до неба.
Поряд з мною, на поваленому стовбур дерева сидв ддусь, обпершись на криву втку, мов на цпок. Вн був зморшкуватий на стльки, що очей майже не було видно. Його довжелезн бл вуса стелилися по земл.
– Прокинулася, дитино?
– спитав старий. Вн тремтв, з кожним рухом створюючи какофоню з рипучих ксток. Наче старе дерево, в трщинах якого розгулявся втер.
– Де я, ддусю?
– не знаю чому, але я зовсм не боялася. Це важко пояснити, та скльки потм я в думках сюди не поверталась - так не змогла зрозумти, чому не була налякана опинившись невдомо де.
– На правому берез, де ж ще?
– вдповв старий.
Я нчогенько не зрозумла, та виршила хоч щось довдатись:
– Чи не знате, як я тут опинилась?
– Знаю, дитино. Тебе берегиня принесла.
– посмхнувся ддо, демонструючи свй диний зуб.
– Не смшно, старий!
– не витримавши напруги, гримнула я.
– Що за маячня?