– Я хочу побувати на Землi.

– Я тебе розумiю, сину. I в мене була така мрiя...

I батько розповiв про свою наукову роботу, про дослiдження простору, часу, якi мали вiдкрити цiлком новi способи комунiкацiй. Туо з великим ентузiазмом включився в роботу. Йшлося про те, щоб використати кривизну просторово-часового континуума, викликати таке його заломлення, при якому намiченi точки зближувалися б миттєво. Це означало, що з Фiлiї можна б було перейти на Землю так само легко, як до сусiдньої кiмнати...

О, бiлi птицi дитинства! Нащо ви поселились в душi? Чому не даєте спокою?

Лаконтр випив малесенький шкалик рому, поставив на тарiлку.

– Цiлком фантастична iдея, - сказав, подивившись на Туо, який сидiв, замислившись, певне, ще пiд враженням спогадiв.
– Нiяких справдi наукових пiдстав...

– Але ж я тут, - випростався Туо.
– Хiба це не доказ?

Лаконтр знову взяв пляшку i налив шкалика. Цокнуло шкло.

– Ну, знаєте... Я вважаю вас... генiальною людиною. Але ж i колись у нас були генiї, причому дуже яскравi. От хоча б Леонардо да Вiнчi...

– А звiдки тато знає, - перебила Марта, - можливо, Леонардо да Вiнчi i з'явився з Фiлiї, його бiографiя невiдома. А все, що вiн робив, випереджало свiй час на цiлi столiття!

– Ну, знаєш...
– почав Лаконтр.
– Ти ще скажеш: i Свiфт, i Ньютон...

– А що ж?
– не вiдступала Марта.
– Може, й вони. Можливо, навiть Ейнштейн...

– Фантазуй, фантазуй.

– А цiкаво, що сказав би тато, коли б... ну, сто рокiв тому йому хтось доводив, що можна буде розмовляти через океан, та й не тiльки розмовляти, а й бачити, скажiмо, з Парижа те, що дiється в Монреалi... Та ось ми вдома бачили Експо-67! Що б тодi тато сказав?

Лаконтр ковтнув рому i лукаво поглянув на доньку.

– Е... що б я сказав? Мене ж тодi не було!

– Так це ж iще сто рокiв тому...
– Марта пiдвелася i, незграбно ступаючи, пройшла по кiмнатi.
– Тодi вже вивчали електричнi явища. А що, якби про телефон, радiо i телебачення хтось розповiв тисячу рокiв тому?

– Певне, спалили б живцем...
– пiдтримала Анiта.

– А тепер саджають до психiатрички...
– гiрко усмiхнувся Туо.

– Ну, а як же, як вам удалося?
– пiдвищила голос Анiта.

– Це вам так само важко зрозумiти, як, скажiмо, єгипетському фараоновi кiбернетичну машину.

– А все-таки?..
– допитувалась Анiта.

– Цiкава дитина, - усмiхнувся Туо.
– Ну, що ти зрозумiєш, коли я скажу, що ми винайшли просторово-часовий посилювач? Бачила мiй дiамант? Це головна деталь. Дати йому живлення, визначити точку координат i...
– Туо обвiв поглядом присутнiх, усi слухали його з зацiкавленням, навiть Луїза, яка й цього разу забула скинути фартушка.

– I що?
– не втерпiла Анiта.
– Що вiн посилює, цей прилад?

– Кривизну простору i часу. Можна миттєво перенестися в задану точку.

– Ой, так i у Нью-Йорк зовсiм же легко?..

– В тому-то й рiч, що нелегко. Небезпечно. Невелика похибка - i впадеш в океан, або опинишся на щоглi високовольтної лiнiї, або потрапиш пiд машину. А ще гiрше - на яку-небудь воєнну базу... На моєму лiтальному апаратi була досконала обчислювальна система, i я був дуже здивований, коли замiсть Центрума, побачив пустелю. Подумав: помилка в розрахунках. А виходить, обчислення були правильнi...

Анiта прихилилась до його плеча.

– Налагоджуй апарат, любий... Менi так хочеться побачити Фiлiю!

Туо подивився на Лаконтра, що крутив у пальцях порожнього шкалика, i сказав:

– Я хотiв би перекинути на Фiлiю птахiв...

– Чого-чого, а птахiв ми вам пiдберемо. Як у Ноєв ковчег - усяких по парi. Тiльки працюйте... над цим своїм апаратом. Кажiть, яких матерiалiв треба ще - завтра ж замовимо. Я, по правдi кажучи, хоч i не вiрю в це, але для вас, Туо, готовий зробити все, що можу.

– Вiзьмемо голубiв!
– сплеснула в долонi Анiта.
– Це ж, мабуть, вони птахи твого дитинства.

– Це навiть важко уявити, - замрiяно промовив Туо, - лiси оживуть... Наповняться щебетом, посвистом, тьохканням, клекотом... Птахи перелiтатимуть з гiлки на гiлку, з вершини на вершину, кружлятимуть у нашому небi... О, якби менi побачити птахiв у фiлiйському небi! Анiто, я був би найщасливiшою людиною...

– А як би порадiли дiти...
– обiзвалася Марта.
– Дiти люблять птахiв i тварин, бо дiти ближчi до природи.