– Так, тодi свiт був подiлений надвоє: Центрум i Атлантида, - сказав Туо.
– А тепер - як осколки пiсля вибуху ядра...

– Не зовсiм так, - заперечив Лабан.
– Сучасне становище подiбне до тодiшнього. Свiт знову подiлився фактично надвоє. Держави групуються навколо двох протилежних полюсiв: Сполучених Штатiв Америки i Радянського Союзу.

– Скажiть...
– Марта подивилась на археолога сумними очима.
– I може вибухнути атомна вiйна?

– Я цього не думаю, - спокiйно вiдповiв Лабан.
– Зброя настiльки руйнiвна, що застосувати її означало б знищити цивiлiзацiю.

– Але ж тодi бомби були ще потужнiшi, в тисячi разiв потужнiшi, а от же... застосували!.. Хiба тодi не знали, що цивiлiзацiя загине?

– Все в божiй руцi.
– Лабан скинув очима вгору.

– Менi хотiлося б, щоб Археоскрипт послужив справi миру, - сказав Туо.

– Я не заперечую, - вигулькнув до нього очима Лабан, - хоча вважаю археологiю наукою, далекою вiд полiтики.
– I, певне, щоб пiдкреслити свою думку, додав: - Дуже далекою.

– Те, про що я кажу, - пояснив Туо, - незмiрно вище вiд усякої полiтики. Iдеться про iсторичну долю всього людства...

– У нас набагато скромнiше завдання, - дозволив собi усмiшку Лабан, наочно пiдтвердити iснування Центрума.

– I Атлантиди, - додав Туо.
– В Археоскриптi - експонати з усього свiту.

– Отже, якщо ми в принципi погодилися з вами, - Фаусто Лабан розщiбнув портфеля, - то можемо розглянути й деталi формальної угоди.
– Вiн вийняв зчепленi великою скрiпкою папери.
– Будь ласка. Ось проект угоди, оце ось кошторис, штатний розпис...

Марта радiсним поглядом дивилася на папери i була трохи здивована, що дiловитiсть Лабана зовсiм не зворушує Туо.

– Само собою зрозумiло, - провадив далi археолог, - що ми просимо вас керiвництво експедицiєю взяти на себе.

– Ви досi не сказали, хто це "ми", - зауважив Туо.
– Яку органiзацiю ви представляєте?

– Яку органiзацiю?
– скривив губи Лабан. Здалося навiть, що вiн трохи розгубився.
– Хiба я ще не сказав? Та ось же на бланку написано: Фонд по дослiдженню пам'яток античностi. Нам вiдкриють рахунок в одному з швейцарських банкiв.

Туо поклав руку на папери:

– Гаразд, я подумаю. Ви можете завiтати завтра в цей же час?

Марта здивовано подивилась на Туо, мовляв, що ж тут iще думати? Це ж те, чого ми марно добивалися...

– Якщо ви... не впевненi в наслiдках розкопок...
– пiдвiвся Фаусто Лабан, - то ще не пiзно дати вiдбiй. Ми й так iдемо на великий ризик, бо ви ж нiяких гарантiй не маєте...

Туо пройшовся по кiмнатi, потiм зупинився бiля столу.

– В наслiдках я впевнений. Можна сконструювати прилад, який дасть нам змогу точно визначити мiсце, де заховано Археоскрипт... Але ви ж розумiєте, що справа дуже серйозна, треба все обмiркувати перед тим, як зважитись.

"Певне, хоче порадитись з Анiтою...
– подумала Марта.
– Але ж вiн її любить!"

– Отже, я прощаюсь.
– Фаусто Лабан подав руку спершу Мартi, а потiм Туо.
– До завтра. Сподiваюсь, ми дiйдемо згоди.

Коли вiн пiшов, Марта накинулась на Туо:

– Ну, й ви, от уже ви! Що вас зупиняє? Чи вже засвоїли поведенцiю наших дiлкiв...

Туо поклав їй руку на плече:

– Це, Марто, дуже серйозний крок. Ви хочете знати, чого я не погодився одразу... Так от, я й сам би хотiв це знати...

– Анiта?
– лукаво усмiхнулась Марта.

– Може, й Анiта. Без неї я не поїду.

– Вона з вами скрiзь пiде! Ви ж такий... мужчина...
– I раптом без нiякого зв'язку додала: - А П'єр був зовсiм пусте мiсце.

24

Яхта "Аспазiя" прямувала до Алжiру. Зранку море було спокiйне, але пiсля обiду пiднявся вiтер i почав потроху, але завзято розколихувати море. На фiолетових хвилях з'явилися бiлi гребенi, важкi вали гойдали суденце, з шумом прокочувались уперед, нiби сердито гналися за кимось. Вiтер заносив бризки на палубу, i вони торохтiли по брезенту, як шрiт.

"Яка сила, яка енергiя!
– думав Туо, дивлячись на розгойдане море.
– I краса... Кольори... скiльки вiдтiнкiв!"

Туо любив бушування стихiй. Бувало, i там, на далекiй Фiлiї, розбурханий океан викликав у нього почуття, схоже на екстаз; коли починався шторм, вiн обов'язково скеровував свого пiдводного човна до поверхнi, виринав у хвилi, а потiм, ризикуючи розбитися, здiймався над ними i летiв, летiв... Але там, на Фiлiї, вода в океанi iржава, а тут ось фiолетова, особливо красива, не можна очей вiдiрвати!