– Як ви сказали? Повторiть ще раз!
– гукав оператор, схилившись до невеликого екрана.
– Слiди цивiлiзацiї?

Еола пiдiйшла ближче, щоб через його плече поглянути на екран. Звiдти якийсь зарослий чоловiк сипав словами:

– Скелi цi нависають над широкою рiчкою, кожна з них - скульптура, одноокi, розумiєш, голови...

Еола нiяк не могла пригадати, хто це такий - не стрижуться, не голяться...

– Може, там живе Полiфем iз своєю сiмейкою?
– глузливо сказав оператор.
– Будь обачним, Алк!

"Так, це Алк, - упевнилась i Еола.
– I як я одразу не впiзнала... Такi сердитi очi тiльки в нього..."

– Ти знову iронiзуєш,- обурювався з екрана ботанiк, а я кажу: природа такого не зумiє...

– Ну, це вже зухвальство, - в тому ж дусi продовжував оператор.
– Вiд тебе, друга природи, я такого не чекав... Якщо природа могла створити отакого тебе...

Вони, мабуть, ще довго так перемовлялися б, та Еола торкнула оператора за плече, i лише тепер вiн помiтив її присутнiсть.

– Ну, гаразд, Алче, i цю твою iнформацiю ми обговоримо. Фотографуй, занотовуй. Цiкавих тобi гербарiїв!

– Усiм привiт,- встиг сказати Алк i розтанув в екраннiй млi.

Оператор пiдвiвся якось трохи дивно, очiкувально дивлячись на Еолу, торкнувся своєї густої бороди i одразу вiдсмикнув руку, наче припекло.

– Я хотiла б... Чи можна викликати "Вiкiнг"?

Уже по тому, як пересмикнулось його лице, вiдчула: щось трапилось.

– Гм... Хiба вам не сказали?..

– Нiхто нiчого не казав...

– Та, власне, нiчого особливого, це буває, - оператор говорив затинаючись.
– Усякi технiчнi неполадки...

– Та скажiть, ради бога, що сталося?

– Я ж i кажу: зв'язок - це тонюсiнька ниточка...

– Ну?

– От вона i рветься. Саме це сталося вчора - зв'язок з "Вiкiнгом" перервався. Але я сподiваюсь... Та ви не хвилюйтеся - капiтан Нескуба i Лойо Майо живi-здоровi. А зв'язок...

Еола вже не дослухалася, що вiн говорив про вiдновлення зв'язку - її погляд упав на вузеньку стьожку з рулона, що лежала на панелi екрана пiд щiлиною видачi. Великими лiтерами там було надруковано:

Я радий, Еоло, що мрiя твоя здiйснилася i ти стала матiр'ю! Плекай наших дiток, повернемось - пригорну до серця.

Назавжди твiй Гордiй Нескуба.

Гантеля - Земля.

Еола спаленiла, губи їй затiпались, та вона нiчого не сказала, мовчки затиснула того папiрця у жменi i неквапом пiшла до виходу, сповнена якоїсь незрозумiлої для оператора гордостi.

17

На сiмнадцятому роцi досить одноманiтного польоту в космосi дослiдницький корабель "Орбiс" нарештi натрапив на якийсь об'єкт. Уперше цю свiтну точку помiтив старший екiпажу Анте-Ео i хоч не надавав цьому фактовi особливого значення, вирiшив звiритися з картами. Удвох iз своїм помiчником Кон-Тiро вони переглянули усi зображення, що зберiгалися в пам'ятi електронного мозку корабля, але цiєї точки не знайшли. Тодi почали приглядатися пильнiше, i виявилось, що свiтнiсть об'єкта протягом сталого вiдтинку часу змiнюється у великих межах, отже, це - довгасте тiло, яке обертається навколо поперечної осi.

Незабаром пеленгуюча апаратура виявила i радiосигнали, що надходили з точки простору, де перебуває невiдоме небесне тiло.

– Невже космiчний корабель?
– Старший здивовано ворухнув шкiрою над очима.
– Як ти вважаєш, Кон-Тiро?

Той, не вiдриваючи погляду вiд оглядового екрана, знизав плечима:

– Досi наша гантелянська наука жодної населеної планети не виявила, ти це добре знаєш, Анте-Ео. У радiусi мiльйона свiтлових рокiв вiд нашої системи взагалi немає планет. I це ти знаєш не згiрш вiд мене.

– "Знаєш, знаєш", - незлобиво повторив старший, погладжуючи свою велику, без жодної волосинки, голову.
– Ми багато знаємо, та ще бiльше не знаємо.

Анте-Ео був не тiльки вiдважний, а й мудрий гантелянин, i його помiчник, трохи молодший, Кон-Тiро завжди був охочий подискутувати iз старшим. Коли б вони мали бодай рiдке волосся на головi та ще бороди й вуса, можна було б подумати, що в секторi керування у крiслах сидять два вчених Землi. Але жодної волосини на їхньому тiлi не було - черепи голi, обличчя безбровi й безвусi. Навiть вiй не було. I все-таки вони часом у задумi погладжували пальцями неiснуючi вуса й бороди.

– Iмовiрнiше, що це заблукав якийсь астероїд, - сказав Кон-Тiро, провiвши долонею по гладенькiй шкiрi голови.
– Довга призма...

– А радiосигнали?

– Випадковий збiг. Просто астероїд потрапив у сектор, звiдки плине радiацiя. От вiн перемiститься - i джерело сигналiв опиниться збоку.

– Ну, що ж, нам залишається лише почекати, - розважливо промовив Анте-Ео.
– Час розв'язує всi суперечки.

– Але скiльки б не минуло часу, гравiтацiйних сигналiв, певне, ми не дiждемось. А хiба космiчний корабель може обiйтися без гравiпередатчика? Не може, це тобi добре вiдомо.