– Чому?
– здивувався ошелешений Лавро.
– Та отак - не треба, i все.

Лавро погладив її по м'якому волоссю, як дитину.

– Дивно... В неї такi вправнi руки i зiрке око. Що ти проти неї маєш?

Флорiка знiтилась, не знала, що й сказати. От не лежить її душа до Альбiни - i край.

– Ну, знаєте, окремi штрихи... Нещира вона, потайна. Ви, може, й не повiрите... Я помiтила: чим гiрший ваш стан, тим кращий у неї настрiй. Експеримент, на її думку, удався повнiстю, розумiєте?

Доктор Лавро на те лише гмукнув щось невиразне, пiшов за ширму, переодягнувся в смугасту пiжаму, що висiла на ньому, як на кiлку. В постелi натягнув на себе бiле простирадло i, склавши на грудях руки, заплющив очi. Флорiка здригнулась: мрець!

– Будете вже спати?
– запитала.

– Та нi, дiвчинко, давай обмiркуємо становище Може, й справдi обiйдемось без Альбiни?..

Губи у Флорiки смикнулися, дiвчина не змогла стримати посмiшки.

– Авжеж! Авжеж!

– Я ось як думаю: штами мiкробiв, якi вироблятимуть iнтерферон, можна буде ввести пiдшкiрно, наприклад, пiд лопатку...

– Просто i ясно!
– Флорiка з задоволенням скористалась його улюбленим виразом.

Лавро кволо посмiхнувся:

– Завтра попросимо в академiка препарат.

Флорiка пiшла до своєї палати в гарному настрої - вперше за цi мiсяцi. Надiя пiдтримує людину хоч у якiй скрутi.

Чи потрiбно детально розповiдати, як вiдмолоджувався доктор Лавро? Не за день i не за два, звичайно, але сила пiсля введення гамма-iнтерферону прибувала кожної митi. З'явився апетит, пожвавiшала хода. Почав набирати вагу.

– Просто i ясно, - сказав у вiдповiдь на захоплення Флорiки.
– Iмунна система працює оптимально.

Тепер у щоденник записував тiльки приємнi звiстки:

"Щаслива рука у Флорiки! Старiсть вiдступає з усiх життєво важливих пунктiв, вузлiв i центрiв. Полiпшилась робота серцево-судинної системи, органiв дихання, активiзувалися обмiннi процеси. Приємно молодiти!"

Молодiсть верталася, як в уповiльненiй кiнозйомцi, тiльки кадри прокручувалися назад.

Альбiна ходила похмура, дратiвлива; "флорiкання" їй так дошкуляло, що одного разу не стрималась:

– Даремно радiєте, органiчних змiн iнтерфероном не вилiкуєш...

У Флорiки захмарилось лице, глибоко в очах пiд густими вiями темнiв сум. По всьому було видно - дiвчина потерпає за свого доктора Лавра. .Вiн же, власне, вилiкував її вiд невилiковної недуги! Та й уся їхня лабораторiя прихильно i доброзичливо стежила за перипетiями Лаврової "гри з Природою". От лише Альбiна...

Тим часом фiльм про омолодження демонструвався далi i нарештi дiйшов до останнього кадру: доктор Лавро став майже таким, як був перед початком свого експерименту. В усiх вiдлягло вiд серця: старiсть вiдступила!

– Просто i ясно, - посмiхався Лавро до Флорiки.
– Гру ми виграли, хоч Природа уперто боронилася!

Помолодiлий учений був на пiднесеннi: в особистому планi - взаємнiсть Флорiки (вони вирiшили одружитися), в науковому - залишалося систематизувати багатющий матерiал i написати монографiю. Вважав своїм обов'язком також допомогти Флорiцi в роботi над кандидатською. Авторитетнi вченi не мали сумнiву, що доктор Лавро - завтрашнiй академiк. Лише Альбiна не приховувала невдоволення, мабуть, образилась, що нiхто її участi в експериментi не вiдзначав.

Уже був призначений день реєстрацiї шлюбу, Флорiка примiряла чудову сукню з бiлого шовку i таку ж бiлоснiжну фату - в цьому нарядi та ще й у вiнку вона була просто чарiвна. Певне, вiдчувала це й сама, бо довго крутилася перед люстром. А тодi, тяжко зiтхнувши, сiла бiля вiкна й чомусь зажурилася. Наче передчувала лихо. Задзвонив телефон - аж здригнулася,

– Ти не хвилюйся, дорогенька, - кволим голосом обiзвався Лавро, - я щось трохи занедужав...

– Якi симптоми?!
– скрикнула Флорiка.

– Симптоми старостi...

– Зараз приїду.
– Флорiка поклала трубку i почала скидати весiльне вбрання.

III.

– Цей напад - наче пенальтi, - пробував жартувати Лавро. Вiн знову лежав у своїй палатi, вкритий бiлим простирадлом.
– Тут гол невiдворотний. Два - один на користь матiнки-Природи. Просто i ясно.

Флорiка заклiпала повiками i нiчого не сказала. їй не подобалось, що доктор, такий талановитий учений, зводить усе до якоїсь гри.

– А може, це звичайна хвороба? Ну, скажiмо, грип.