– Та лежу.

– Ну й будете лежати.

– Чому?
– заперечив Лавро.
– Я - людина-маятник, буду хилитатися туди-сюди.

– Людина-маятник? Х-ха-ха! Дотепно. Ну й хилитайтесь...
– Насупилась, почала розгортати пакет.
– Я ось принесла вам подаруночок... Щоб не скучали.

Шмати впали додолу, i на долонi в Альбiни застрибала химерна лялька тонкi ноги-пружинки, зубатий рот, на кулястiй головi - невеличкi рiжки.

– Подобається? Це - мiй синок Гена, тобто Ген, отой самий, що вiдає смертю. Бач, який жвавий... Ну, годi кривлятися, перелякаєш доктора.

Лавро сперся па лiкоть i уважно придивлявся до Альбiниного обличчя, Флорiка не могла й слова сказати, лише клiпала вiями. Альбiна ж поколихала ляльку та й поклала в постiль до Лавра.

– Що означає цей спектакль?
– стримано спитав вiн, уже здогадуючись, що сталося.

Альбiна хихикнула, кивнула на ляльку:

– Не здогадуєтесь? А ви ж такий проникливий, докторе... Просто i ясно, як ви мовите. Це той Геник, якого я ввела вам у гiпоталамус. Ви сказали: нагода для мене, от я й використала нагоду...

– Що?!
– скрикнула Флорiка.

– ...Мiй любий пiдопiчний Геник, завiдує старiнням, - провадила своє Альбiна, зовсiм не звертаючи уваги на Флорiку.
– А ви не вiрили, докторе, заперечували.

– Але ж я сам приготував культуру для операцiї.

– Ваша культура - х-ха-ха!
– попливла в раковину, а шприц я наповнила оцими...

– А для Флорiки?

– Варто було б ввести i їй... Ширший був би експеримент. Але ви так пильно стежили за ходом операцiї... Потiм вона заснула, i я використала свiй шанс.

– Це ж злочин!
– сплеснула руками Флорiка.

– Науковий експеримент - злочин? Х-ха-ха! Оце зморозила...

Флорiка прожогом кинулася до дверей. Зупинив її приглушений вигук доктора:

– Вернись! Дiвчина знехотя стала.

– Я хотiла подзвонити... викликати бригаду. Чи ви не бачите, що з нею?

– Що б там не було, а нiяких бригад... Такий експеримент... А як ви, Альбiно, одержали цi бiлки?

– О, це було не просто. В клiтинi вони розмiщуються на рiвнi шостої хромосоми... Я їх вивела in vitro.

От уже цей доктор Лавро! Вiн розбалакує так, нiби не його самого, а когось iншого ця божевiльна кинула в лабети старостi. Флорiка страшенно обурена. Що тут з нею теревенити? Негайно в психолiкарню! А вiн цiкавиться деталями "ризикованого експерименту", розпитує як та що.

– Просто i ясно: ми продовжимо початий експеримент, адже так, Альбiно?

– Е, нi!
– злякано замахала руками.
– З мене досить.

– Чому?

– Мене й так совiсть мучить. Ось тут, - показала на груди, - особливо вночi, наче вогнем пече. Оце вiддала вам Геника - може, полегшає.

– А ще як i записи, документацiю... Адже вела?

– Звичайно, там уся бiографiя Геника.

Флорiка ступила до неї, поклала руку на плече:

– То ходiмо, вiддаси.

– Е, нi! Це мiй секрет, - посварилася пальцем на Флорiку.
– Бач, яка хитра!
– I вже до Лавра: - Я сама принесу, тiльки нехай не йде за мною назирцi, добре?

– Гаразд.

Коли Флорiка сiла бiля доктора, вiн задумливо сказав:

– Отепер ми знаємо, як воно сталося... Просто i ясно. А я не вiрив у тi гени...

– Я й зараз не вiрю. Можливо, збiг обставин, випадок.

– Не виключено, але все-таки... Мусимо переконатись. Почулися швидкi кроки, Альбiна прочинила дверi, подала товсту папку Лавровi.

– Тут увесь родовiд мого Геника. Це вiн, рогатий чаклун, перетворив вас на маятника. Глядiть, вiн примхливий, схоче - зупинить!

Доктор Лавро поклав папку на тумбочку i, поправивши подушку, лiг, втомлено заплющив очi.

Альбiна знову посварилася пальцем на Флорiку i навшпиньках пiшла з палати. У дверях обернулася, пошепки сказала:

– Нехай вони з Геником посплять.

Флорiка, також легенько ступаючи, вийшла в коридор, увiмкнула титан, почекала, поки вiн закипить, i палила бiлий лабораторний чайник. Може, Лавровi схочеться вночi пити. Вимкнула свiтло, щоб уже йти до своєї палати, коли вiн обiзвався:

– Я не сплю, Флорiко, я все думаю...

Присiла на лiжко, нервово сказала:

– Є про що... Вона з самого початку була менi несимпатична.

А Лавра охопив незнаний досi настрiй - напруга вiдхлинула, на душi полагiднiло.