– Так, з-пiд землi. Ось цей об'єктив нам усе покаже...
– сказав незнайомець, поставивши на столика чорний ящичок iз золотистою передньою стiнкою. Швидкими пальцями торкнув умикача.
– Ось зараз i побачимо, де ми є...

Спочатку золотисте тло екрана прокреслили iскорки, потiм шугонуло полум'я, наче вiд тертя об кам'яну породу, i ось уже човник нiбито вирвався на поверхню землi. Iлюзiя цiлковита! Клара примружила довгi вiї чи то вiд сонячного свiтла, чи вiд задоволення. На екранi, як в iлюмiнаторi, поплив справжнiй, ну справжнiсiнький краєвид. Наче вони летiли понад полями, мало не черкаючись колосся пшеницi. А он зблиснула вода - море чи рiчка? праворуч, на гористому березi, мiсто, велике мiсто в зеленi садiв...

– Iстанбул. Колишнiй Царгород, Вiзантiй.

– Гарний, - сказала Клара, не вiдриваючи погляду вiд екрана.

– О, там досить багатi музеї: Софiйський собор, Голуба мечеть... Он бачите чотири списи? То мiнарети коло Софiї. Все реставровано в первiсному виглядi.

Мiсто пропливло, як видиво, як великий морський лайнер iз сяючими на сонцi палубами. I знову - поля, сади, стрiчки дорiг i легкi, ажурнi мости.

Уранос (так подумки Клара прозвала спiвбесiдника) пояснив, що цей об'єктив бачить за допомогою нейтрино - космiчнi зливи їх пронизують товщу Землi. Апарат фiльтрує потоки нейтрино в такий спосiб, щоб одержувалось потрiбне зображення.

– Так можна заглянути i в глибини Всесвiту?
– зацiкавилась Клара.

– У певному розумiннi. Я працюю над удосконаленням приладу. Це мiй винахiд - нейтринний лiхтар.

Клара поглянула на попутника з повагою.

За бортом вочевидячки хлюпнули ультрамариновi хвилi Середземного моря. На обрiї в срiблястому маревi виднiлися острови.

– Ви вже бачили колоса Родоського?

– На жаль, не встигла.

– Ефектна статуя. Реставратори використали двi тисячi тонн титану на каркас i, здається, три тисячi тонн мiдi. Та ось вiн, дивiться!

Клара не зводила очей з екрана, видовище було неповторне: на тлi великого амфiтеатру мiста високо в небо здiймається постать колоса, сонце дробиться на його могутнiх грудях, гордовито пiднесенiй головi...

– Багато монументальних витворiв стародавнього свiту вiдновлено, сказав Уранос.
– Шкода тiльки, що до цiєї програми не включено Вавiлона.

– А може, це й добре, - заперечила Клара.
– Вавiлон залишився в пам'ятi iсторiї як символ тяжкої неволi, нечуваного насильства i рiдкiсної розбещеностi. Навiщо його воскрешати?

– Iсторiя - це iсторiя, - зiтхнув Уранос.

Острiв Родос зi своїм колосом вiдплив у далечiнь, окутався серпанком i швидко зник за обрiєм. Знову навколо плюскотiли синi хвилi, де-не-де бiлiли кораблi.

– У тi часи мистецтво розвивалося наче якимись вибухами, - помовчавши, продовжував Уранос.
– То в Межирiччi, то на берегах Нiлу, то в Грецiї, Римi...

– Це влучно: вибухами.

– Але вже недалеко той час, коли таємницi iсторичного процесу будуть простеженi.

– А хiба iсторична наука ще не осягла всього процесу?
– Клара кинула на свого спiврозмовника зацiкавлений погляд.

– Бачте... Вона зiбрала, мабуть, увесь фактичний матерiал, який можна зiбрати, проаналiзувала його i дала приблизно правильну картину того, як проходив iсторичний розвиток. А от чому саме так, а не iнакше, чому вилився такий варiант, а не iнший, на це вiдповiдi ще нема.

– I, певне, нiколи й не буде, - замислено сказала Клара.

– Чому не буде? Ми терплячi, ми про все дiзнаємось i поставимо крапку.

– Хто це - ми?

В Ураноса проскочила iскорка в жовтизнi очей.

– Ну... iсторики, звичайно.

– Он уже Нiл!
– вигукнула Клара.
– Пiрамiди, пiрамiди бачу...

На якусь мить блиснула думка: вийти! Запросити його i вийти! Та Клара вiдкинула цей намiр. Дивилася, як пропливають величнi рукотворнi гори, малесенькi постатi людей бiля них...

– Ну, от хто пояснить: чому фараон Хеопс вирiшив збудувати собi таку грандiозну могилу? Спорудження пiрамiд, певне, дуже пiдривало економiку Єгипту, i, може, коли б не такi безглуздi витрати людської енергiї, iсторiя пiшла б по iншому руслу? Могли б же фараони вдовольнитися хоча б удесятеро меншими гробницями?

– Все це можливо, - хитнув зеленавою головою Уранос, - i на всi подiбнi питання наука таки одержить вiдповiдь.

– Яким чином?
– з iронiєю в голосi спитала Клара.
– Може, як у фантастицi, пошлють iсторикiв у далеке минуле, щоб вони там, на мiсцi, все зафiксували?..

– Зараз розробляється складний, занадто складний, але й дуже цiкавий проект,- зумисне не помiчаючи її iронiї, сказав Уранос- Вiн уже й назву має, але поки що тiльки назву...

– Як же вiн зветься, цей таємничий проект?