Якщо ти вже зустрічав або зустрінеш бігаючі, плаваючі або літаючі дерева, напиши або намалюй мені про них. Розкажи, які це були дерева, і чи вдалося тобі поговорити з ними. І якщо ви подружилися, або ти просто взяв інтерв'ю, напиши кожне слово! Чи було у них гарне листя або квіти? А можливо, смачні плоди, якими вони пригощали всіх зустрічних? Ще немає жодної книги про дерев'яних спортсменів! Я буду першою збирати енциклопедію про них. Допоможеш мені в цьому?

Сьогодні на пляжі панувала спека, і ведмежата разом з Батьками ховалися від сонця у наметі. Татусь Ведмідь заснув посередині спільної кімнати, підклавши під голову пластикову пляшку з водою. Ведмедик Джордж, середній з братів, захотів збирати Кубик Рубіка. Він любив збирати, тому що це у нього виходило краще, ніж у старшого братика. І навіть краще, ніж у Хрещеного Татуся! Тому він постійно відточував свою майстерність – щоб ніхто не міг його випередити.

Мами Ведмедиці взялися плести ловця снів. Сенічка теж вперше зважився плести з ними. А маленький Юджин не вмів плести павутину ловців, але він дуже любив брати з коробки кольорові нитки і намотувати їх на коло. А ще більше йому подобалося діставати з іншої коробочки кольорове пір'я і гратися ним.

Я не завжди дозволяла гратися кольоровим пір'ям, яке потрібне було мені для лаподілля. Але іноді я все ж давала по одній яскравій пір'їнці всім братам. І тоді вони брали кольорові нитки і прив'язували пір'ячко до їх краю. З цими ниточками можна було бігати, щоб пір'їнка майоріла на вітрі, як маленький повітряний змій. Або, сховавшись тихо, дочекатися, коли хто-небудь відвернеться, щоб полоскотати йому лапу. Наприклад, Матусі від пір'їнок сміялися легко і завзято. Завжди хотілося полоскотати їх, навіть якщо вони вже починали супитися. Адже лоскотати когось – це завжди весело!

Давай ти зараз теж повеселишся і полоскочешь когось із родини! Можна зачаїтися, як ведмежа з пір'їнкою. Чи напасти, як кішка, із засідки і лоскотати вусами. Або атакувати, як мавпа, і лоскотати довгим хвостом.

Коли ми Вдома, то іноді навіть проводимо лоскотальні бої. Призначаємо час зустрічі всією сім'єю перед сном на дивані. Або вранці – спросоння і ще в піжамах – на ліжку. А іноді – після зарядки, на спортивних матах! Під час таких боїв всі лоскочуть один одного без зупинки до першого синяка або удару. І коли розходимося, ще деякий час ніхто не може зупинитися і полоскочує один одного поміж справ.

Розкажи, який варіант вибрав ти: зробив засідку і полоскотав несподівано або влаштував сімейний бій лоскоту? Запам'ятай тільки, щоб ніхто не сердився, золоте ведмеже правило, яке допомагає в будь-який ситуаціі. Навіть коли ведеш себе дуже погано, або просто не слухаєшся, що іноді буває з кожною дитиною, спроможні допомогти одні лише Чари. Як тільки ти зрозумів, що хтось хмуриться, або навіть починає лаятися, – всього-навсього потрібно обійняти та поцілувати, щоб виправити ситуацію. Якщо просити пробачення і не пригорнутися, це може не спрацювати! Але якщо щиро проявити ніжність, Батьки обов'язково заусміхаються.

Якось ведмежата малювали замість тихої години. І як тільки захопленість їх майже вичерпалася, вони вирішили підбадьорити себе смаколиками. Попросили у Батьків чорного хліба з родзинками, щоб помалювати ще трохи. І коли почали їсти цей хліб, якого їм дали цілу буханку, почалися несподівані веселощі! Видно, родзинки в ньому були незвичайні.

Так часто буває з сухофруктами. Вони лежать собі на сонечку, висихають і вбирають в себе розвеселий настрій від сонячних променів. Налаштування таке буває в деякі дні. Зазвичай тоді, коли під сонцем одночасно пустує багато людей або звірів, – тут же промінчики підхоплюють їх веселощі і розносять в своєму теплі. Так отримують заряд сухофрукти, що найближче до центру подій. А коли ці сухофрукти застосовують у готуванні, вони починають пустувати і бешкетувати теж.

Ми вже зустрічали такий пустотливий сушений інжир, який їли в Бабусиному невареному варенні. Він відразу змушував усіх морщити носик і щулити очі, розмовляючи чужим голосом.

А одного разу ми їли таку курагу і чорнослив, які Королева Ведмедиця готувала з рисом. Так вони просто вийшли з-під контролю і весь вечір не давали заснути, примушуючи перевертати все в ліжку догори дриґа! Літали смішинки, подушки і ковдри. Ще трохи більше з'їли б на вечерю – літало б і пір'я, я впевнена.

Прабабуся Хоуп якось надсилала нам сушену грушу, і це було незабутньо! Ми з неї варили компот і потім хіхікали до упаду. Юджин Джуніор навіть упісявся, так сильно сміявся!

З'ївши родзинки у смачному хлібі, Сенічка почав показувати мені, що він вміє їсти так повільно, як їдять лінивці. А потім за ним підхопили і брати! Виходило, що малювати вже не виходило. Зате всі навколо реготали, коли дивилися, як три ведмедики ду-у-уже по-вi-i-iльнo-o-о їдять хлібчик.

Юджин Джуніор ще малий і тому іноді забував, що треба повільно. Йому повинно виповнитися три роки тільки через місяць. І завдяки його забудькуватості, глядачі цієї імпровізованої вистави немов дивилися то сповільнену зйомку, то багато разів збільшену в швидкості.