Збірну СРСР з бадмінтону було створено 1967 року. Свій перший міжнародний матч вона провела в Москві проти команди дружньої Німецької Демократичної Республіки (НДР). Щодо підсумків тієї гри, коли радянські спортсмени вперше грали пір’яним воланом, то переважна більшість джерел наводять дивний рахунок 2: 2. Але прояснив ситуацію учасник того матчу Віктор Швачко, який розповів, що СРСР розгромно програв 2: 6, а тих два очки здобув він сам – в одиночному двобої та в міксті з Іриною Натаровою (Шевченко). Цю інформацію підтвердила і Тетяна Новікова, яка згадувала, що радянські бадмінтоністи почувалися в тому матчі досить безпорадними.

Перший міжнародний матч збірної СРСР: СРСР – НДР. Москва, 1967.

Праворуч – Віктор Швачко

Тетяна Василівна Новікова (Зуєва), майстер спорту, 4-разова чемпіонка СРСР.

Народилась в 1941 році в Красноармійську (Московська обл.). З дитинства займалася спортом, входила до збірної області з волейболу та лижного спорту. Під час занять тенісом її побачив тренер Борис Глебович і запросив до секції бадмінтону.

За два роки Тетяна вже грала на чемпіонаті СРСР, а в 1965-му стала чемпіонкою Союзу.

У 1966 році разом із Миколою Пешехоновим переїхала до Дніпропетровська, почала тренуватися в Анатолія Гайдука на «Метеорі».

Ще тричі вигравала першість СРСР: в парі з Ніною Косяк (1966, 1967) та в одиночці (1968). На останньому турнірі в Тбілісі її чекали після нагородження на п’єдесталі обидва тренери – Гайдук і Глебович, і сперечалися: кого першим обійме чемпіонка. Тетяна віддала шану своєму першому наставнику. Утім, і Гайдук не образився.

Тетяна Зуєва (Новікова), 4-разова чемпіонка СРСР

У 1969 році Новікова зазнала важкої травми, після якої вже не могла виступати на вищому рівні. Вона інколи грала за «Буревісник», де вела тренування й товаришувала з іншою зіркою бадмінтону Надією Литвинчевою. Щоправда, подруги були суперницями на внутрішніх змаганнях «Буревісника»: Тетяна тренувала в металургійному інституті, а Надія – у будівельному.

Ще до переїзду в Дніпропетровськ Новікова поступила до Московського хіміко-технологічного інституту. Потім перевелася до Дніпропетровського металургійного інституту (відділення ракетної техніки), після закінчення якого працювала інженером на ПМЗ.

Її кар’єра на заводі завершилася раптово та швидко: дівчина йшла з одного цеху в інший і загубила дорогою якийсь секретний папірець. Скандал! Південмаш – режимне підприємство в закритому місті! Таким не місце серед ракетобудівників!

Та все тільки обернулося на краще: Тетяна пішла працювати на кафедру фізвиховання до рідного ДМетІ, а з ПМЗ вибудувала тісніший і приємніший контакт, коли одружилася з майбутнім головним конструктором КБ «Південне» Володимиром Зуєвим. Не дивно, що у їх квартирі в заводській сталінці (де вони живуть і сьогодні) часто бували такі люди, як Леонід Кучма – генеральний директор ПМЗ і Віктор Грачов – головний випробувач КБ «Південне», Герой Соціалістичної Праці. «Така була наша сім’я, – з усмішкою каже Тетяна Василівна. – Він – на Байконурі, а вона – на бадмінтоні».

Згодом вона ще закінчила інститут фізкультури, де вчилася разом із Борисом Баршахом: коли від тренерів почали вимагати обов’язкову вищу спортивну освіту.

Її син Микола Зуєв став відомим майстром бадмінтону, виграв чемпіонат СРСР – 1990 в одиночці.

До 2020 року вона працювала старшим викладачем у Металургійній академії. Серед її учнів багато знаних українських бадмінтоністів: Олександр Баранов, Олександр Клімов, Наталія Войцех, Марія Улітіна, Сергій Гаріст, Данило Боснюк й інші. Її вихованці виграли срібло на студентському чемпіонаті Європи 2011 року.

І сьогодні, у свої 80, Тетяна Василівна Зуєва тренує юних спортсменів на «Метеорі». І буде почесною гостею на чемпіонаті Європи – 2021 в Києві.

Потім було ще кілька товариських матчів зі збірною НДР, зокрема в 1968 році в Києві, в палаці фізкультури. А також – у Ленінграді й Тбілісі.

На жаль, 1968 року Міжнародна федерація бадмінтону відмовилася приймати Федерацію бадмінтону СРСР до своїх лав – через військове втручання СРСР та придушення повстання у Чехословаччині. Радянським спортсменам заборонили брати участь в офіційних змаганнях. Цей період бану тривав шість років, і через цю політичну заборону ціле покоління талановитих майстрів було позбавлено можливості здобути гарні результати на міжнародній арені. Їм довелося задовольнятись тільки товариськими зустрічами з гравцями країн соціалістичного табору – НДР, Польщі, Болгарії й ін. Або зі спортсменами дружніх товариств. Так, наприклад, 1970 року відбулися чотири зустрічі збірної СРСР з командою робітничої спілки АСК з Австрії.

Саме в ті часи позбавився своєї посади перший голова Федерації бадмінтону СРСР Микола Рубан. У 1970 році він написав листа генеральному секретареві ЦК КПРС Леоніду Брежнєву, у якому поскаржився, що через позицію політичного керівництва радянські бадмінтоністи не можуть вийти на міжнародну арену. За це Рубана було усунуто з посади. Його змінив надійніший в ідеологічному сенсі кадр – полковник КДБ Філіппов. А після нього (1975–1980) Федерацію бадмінтону СРСР очолював директор видавництва «Фізкультура і спорт» Юрій Метаєв, після якого на посаді перебував космонавт Юрій Глазков…