– А це – мотибана, не очікуючи розпитів, з радістю продовжувала Неко. – Букет складений з гілочок верби й прикрашений моті – це фігурки птахів, риб, а також квіти, виконані з рисового борошна.

– А граблі тут навіщо? – Здивувався Девід, розглядаючи маленькі граблі, які лежали тут же.

– Ну як же? – Здивувалася господиня. – У Японії граблі на Новий рік є в кожному будинку. Розмірами вони відрізняються – від 10 сантиметрів до півтора метрів. Але всі граблі потрібні для одного – щоб загрібати щастя! Я бачу, уже прибувають наші гості, моя сім'я. Давайте знайомитися.

Це Танукі, єнотоподібний собака. Танукі – символ благополуччя, достатку, захисту. Ще Танукі дуже гарно співає!

Це зелений Фазан, його звати Кіндзи. Він був представлений в 1947 році Орнітологічним товариством країни як неофіційний символ Японії. Фазани – зразок сімейності, яку дуже шанують японці. Тако – сокіл, зразок мужності, героїзму, захисту. Червононогий Ібіс – символ сонячності. У нашій країні є навіть спеціальний колір – токихаїро, це колір пера ібіса, особливий колір червоного ранкового Сонця! А ось японський Лелека з особливою червоною цяткою на голівці. Він також представляє наше улюблене, улюблене Сонце!

– Так, знаєте, – Лелека підтримав оповідання Неко. – Коли підходить до кінця новорічна ніч, усі люди намагаються вийти до моря або в гори, щоб зустріти там схід Сонця. Коли з'являються перші червоні промені світила, всі дружно плескають у долоні, щоб привітати Сонце! Цієї миті ми, птахи, особливо любимо пролетіти якнайнижче в небі, вітаючи людей, відповідаючи на їхню любов своєю любов'ю.

– Це так зворушливо! – Схвильовано висловила загальні почуття Желі. – Від цих слів я вперше почуваю себе птахом, хоча все життя була черепахою. Дозвольте подякувати вам за підтримку краси всього світу! Ми даруємо вам святкові листівки, які для вас приготували!

Всі в будинку – і гості, і господарі, були радісно схвильовані. Символам теж не щодня дарують подарунки. Раптом виразно почувся дзвін. Всі завмерли.

Неко пошепки пояснила гостям:

– Рівно о 12 ночі дзвонять дзвони в монастирях. Це 108 ударів, за кількістю всіляких випробувань долі. На останньому звуці дзвона важливо розсміятися, щоб усі страхи та сум залишилися в минулому.

І дійсно, на останньому ударі дзвона в маленькому білому будиночку пролунав дружний сміх. Цієї миті Ібіс, Лелека і Зелений Фазан підняли свої чудесні крила, і все навколо освітилося золотим сяйвом Любові, зеленим сяйвом добра, а собака Тануки своїм особливим голосом проспівала:

– Бажаємо щастя в Новому році!

– Ви зараз прямуєте до Кореї? – З інтересом і якоюсь багатозначністю перепитав Ібіс.

– Так. – Підтвердила Желі.

– Тоді, о- о-о, тоді я прошу вас передати уклін і поздоровлення моєму милому родичеві, квітці за назвою гібіскус. – Хвилюючись, попросив Ібіс. – Навіть його латинська назва означає «Квітка, схожа на ібіса»!

– У вас така незвичайна спорідненість. – Здивувалася Соня.

– Дитя моє, у цьому світі ми всі родичі, але не завжди про це знаємо – відзначила Желі.

Дуже швидко Хмаринка зупинилося в прекрасному саду. Тут цвіла безліч рожевих, червоних, фіолетових квітів всіляких відтінків і розмірів.

В альтанці, оповитій квітами, сидів чоловік похилого віку, одягнений у просторий одяг. Чоловік читав стародавню книгу, і було зрозуміло, що це Вчений. Гермес вийшов уперед і шанобливо схилив голову:

– Дозволь тебе вітати, вельмишановний Хан-Сік-Бон! Ми прибули у твою казку, щоб привітати тебе з Новим роком і почути твоє благословення.

– О так, адже наступає Новий рік! – Трохи здивовано вигукнув Учений. – А я так захопився дослідженнями, що навіть не помітив, як плине час. Втім, у казках час іде по-іншому.

– А можна довідатися, з якої Ви казки? А можна послухати цю казку? – Затамувавши подих, запитала Соня. Вона вперше в житті розмовляла із справжнім Ученим, та ще казковим!

– Звичайно, звичайно, миле дитя. – Лагідно відповів Учений. – Це народна корейська казка «Материнська любов». Вона розповідає про те, як моя мама, виконуючи заповіт батька, відправила мене на навчання в далеке місто. Вона дала мені напуття:

– Пізнаєш тисячу ієрогліфів, вивчиш кращі вірші, навчишся медицини, прочитаєш книги філософів і тоді можеш повернутися додому.

Але я був юним, мені так хотілося додому! Це бажання змусило мене повернутися раніше наміченого строку. Мама навіть не нагодувала мене, а захотіла випробувати мої знання. Вона погасила світильник, і в темряві спекла прекрасні рисові хлібці. Я ж на її прохання мав також у темряві начертати ієрогліфи на папері. Але моя праця виявилася не гідною похвали, і мама відправила мене назад у місто, продовжити навчання. Коли я знову повернувся через роки, то вже зміг бездоганно начертати ієрогліфи в темряві. І мама моя зраділа, нагодувала мене і сказала: