Льюіс дбайливо взяв зі столу кілька аркушів і простягнув гостям:

– У батька збереглися малюнки, стародавні карти. Я жалкую, що народився вже після відходу мого прадіда в інші світи. Знаєте, він дуже любив Океан, знав його плин, умів знаходити правильний шлях навіть по кольору води. Він розмовляв із зірками, хмарами, птахами. Він учив синів і онуків, і мого батька в тому числі, що необхідно однаково турбуватися про Людину, Птаха, Велику воду, тому що всі на світі – сусіди одне одному. А жінки роду шили вітрила та прикрашали їх вишивкою, щоб вітри були милостиві до моряків, показували шлях, приводили додому.

– Це так чудово! – Затамувавши подих, висловила загальне враження Соня. – А зараз таких моряків уже немає?

– Розумієш, світ став іншим. – Розважливо відповів Льюіс. – Тепер усе розраховують комп'ютери, а в океані – сучасні надійні кораблі. І все-таки в нашій сім'ї зберігаються традиції пращурів, і ми з батьками і старшими братами вміємо робити каное за стародавніми зразками! Для справжнього каное необхідна деревина хлібного дерева. А каное бувають трьох видів. Перше – маленьке, для лагун, воно називається каркар і вміщає не більш трьох людей. Другий вид – типнол, для більш далеких запливів, і вміщає таке каное десять людей. Третій вид – уапап, призначений для далеких походів і може вміщати сорок-п'ятдесят людей.

– І що, ви вже зробили такі каное? – З інтересом запитав Гермес. – Я б вийшов в океан!

– Поки тільки перше, на трьох людей. Ми мріємо створити сімейний музей мореплавців. Хочемо, щоб усе в ньому було діючим. Адже в нас збереглися стародавні карти. Для навчання мореплаванню наші предки використовували карти, які створювали тільки чоловіки з кореня пандануса або жилок листа кокосової пальми, і це був ритуал. Острови на карті позначалися черепашками каурі.

– Так, я все це пам'ятаю. – Замріяно всміхнулася Блакитна Сніжинка. – Я часто бувала Крапелькою Води й разом з іншими сестричками допомагала відважним морякам знайти правильний шлях. Цікаво, що вони не брали карти із собою в океан. Вивчивши їх вдома, уже сподівалися тільки на Любов і допомогу Неба та Великої Води, а також на свою пам'ять.

– А знаєш, Льюіс, – твердо сказав Девід. – І ми хочемо допомагати вам у створенні такого музею! Адже у нас дідусь – моряк. Він дуже розумний і добрий. Ми всі разом об'єднаємо зусилля для досягнення! Адже це саме той випадок, коли необхідно загальне зусилля, я так розумію?

– Так, – ми просто чудово із цим питанням розібралися! – Зрадів Гермес. – а поки тимчасово прощаємося з Льюісом і Маршаловими островами. Рушаймо далі!

Зеленкувата сяюча Хмаринка зупинилася на дивовижно гарній площі прямо біля входу до Трамвая. Він був напрочуд симпатичний – увесь прикрашений повітряними кулями, квітами, дуже затишний і старовинний. Всередині на широкій дерев'яній лаві сиділи Червоний Кенгуру, Ему, декілька черепах і їжаків.

– О! У нас новорічні гості! – Приязно посміхнувся Ему. – Заходьте до нас! Ми якраз відправляємося у святкову нічну подорож по місту, ви вчасно встигли! Давайте знайомитися!

Коли все назвали свої імена, Гермес пояснив, що довго гостювати немає можливості, і тому важливо побачити найголовніше!

– Супер! –вигукнув Ему. – Ви потрапили в точку. Ви в Мельбурні, культурній столиці Австралії. Мельбурн так і називають: "дивовижне місто".

– Що це значить? – Здивувалася Соня.

– Це значить, що тут усе дивовижне. – Розважливо пояснив Червоний Кенгуру. – От, наприклад, ми з Ему – щитоутримувачі, і це дивовижно.

– Щито… хто? – розгублено перепитав Маленький Червоний Крабик.

– Ну, розумієш, в Австралії є герб, а на гербі щит, а ми з Ему стоїмо й тримаємо цей щит. – Терпляче пояснив Червоний Кенгуру. – Така честь нам за те, що кенгуру і Ему живуть тільки на цьому континенті. І от, ми постійно тримаємо щит і цим зайняті, а сьогодні подвійне свято, і у нас маленький вихідний. Трамвай запросив нас на святкову прогулянку, він теж місцевий, йому вже виповнилося сто років, і він теж знаменитість.

– А яке друге свято, крім Нового року? І чому Трамвай знаменитість? – Запитала Пташка Ківі, ледь схиливши свою милу голівку.

– Така маленька, а задаєш такі розумні питання! – Задоволено похвалив Пташку Ківі Червоний Кенгуру. – Розумієш, саме 1 січня 1901 року була проголошена незалежність Австралії як окремої країни. А трамвайна мережа в нашому місті – найбільша у світі й дуже знаменита. У нас є навіть трамваї-ресторани! А ми вирішили прогулятися з нашим другом, звичайним Трамвайчиком, щоб зручніше було співати і грати!

– Співати і грати! – Зачаровано повторила Желі. – Це мої улюблені заняття!

– І на чому ж ви тут граєте? – Оглянувся довкіл Маленький Червоний Крабик.