Зрозумiло, при такому життi мами нi в кого з нас не буває. Можете уявити, як важко без мами: нiхто тебе не погладить, не пригорне, нiхто казку перед сном не розкаже, а якщо ти захворiєш -- нiхто не сидiтиме коло тебе ночами i не напуватиме з ложечки лiками.

От i вирiшили мої бiдолашнi предки самi добувати собi мам, та й почали викрадати дiвчат. Але хiба можна у такий нечесний спосiб придбати справжню маму?!

Не дивно, що люди не зрозумiли нас, стали нещадно знищувати наш рiд.

Звичайно, нам доводилось боронитися, та зрештою ми зрозумiли, що згоди з людьми не дiйдемо, i рано чи пiзно весь наш рiд вони винищать.

Спершу ми розсiялися по свiту, хоча й вели початок з Київської Русi. Хто оселився в Скандинавiї, хто аж до Африки залетiв, а кого доля закинула у нетрi тайговi...

Першi кiлька столiть нам жилося спокiйно. Та от люди почали подорожувати, забиратися в найглухiшi джунглi й найдальшi пустелi, -i знову настав кiнець нашому спокою. То тут, то там мандрiвники натрапляли на поодиноких представникiв драконячого роду -- i влаштовували за ними справжню гонитву.

Одного чудового дня всi дракони Землi злетiлися в тайгу, на далеку рiчку Тунгуску, на таємну раду та й вирiшили полишити Землю, поки не знайдуть спiльної мови з людьми.

Сказано -- зроблено!

Однiєї зоряної ночi всi дракони стартували з Землi в напрямку сузiр'я Дракона. Поскiльки їх було чимало, то вони трошки пошкодили тайгу при стартi: обпалили та повалили дерева. Мiж iншим, вашi вченi вважають, що це впав, як вони його називають, Тунгуський метеорит i повалив дерева. Так знайте: це стартували дракони! А полум'я, котре дехто з людей бачив при цьому на небосхилi, виривалося з їхнiх пащ. Адже дракони лiтають не за допомогою крил, як думаєте ви, а хвостами вперед, наче ракети, i при цьому вивергають полум'я. Крила нам -замiсть стабiлiзаторiв, а оцi ось роговi лусочки й щитки, -- Мiнiмакс виразно поляскав себе по головi та спинi хвостиком, -- захисний шар, що згорає, коли ми долаємо атмосферу.

– - Ой, як цiкаво!
– - вихопилося в Лiзки, очi якої аж свiтилися в пiвтемрявi халабуди.
– - Майже так, як у наших космонавтiв!.. А далi, що було далi?

– - Коли дракони долетiли до сузiр'я, вони знайшли там невеличку планетку, дуже схожу на Землю, й оселилися на нiй.

– - Як же ви там живете?

– - Точно я поки що й сам не знаю, -- вiдповiв Мiнiмакс, -- бо в нинiшньому своєму виглядi там ще не бував. Адже в мене закладено тiльки головну iнформацiю вiд попереднього дракона, який перетворився на яйце, з якого з'явився я. А мiй попередник, на вiдмiну вiд мене, не вмiв бiльшати чи меншати, а мiг лише робитися невидимкою.

– - Отже, -- втрутився в розмову Креня, -- кожен дракон може щось таке, чого не може попереднiй?

– - Так, -- кивнув Мiнiмакс.
– - Щоб ми менше сумували без прабатькiвщини -- рiдної Землi.

– - Максику, -- раптом тихо промовила Лiзка, -- виходить, i ти перетворишся на яйце?..
– - I оченята її враз наповнилися слiзьми.

– - Виходить, так, -- посмiхнувся дракончик.
– - Але станеться це не так уже й скоро, принаймнi для мене. Адже на Драконiї, куди я повернуся, час iде зовсiм не так, як на Землi. У вас пройде мiсяць -у нас столiття, у вас день -- у нас рiк. Тому й живемо ми, за вашими земними вимiрами, дуже довго. До речi, випробування, якi чекають на мене пiсля повернення на Драконiю, триватимуть аж до початку вашої земної весни...
– - Тут раптом Мiнiмакс замовк i крiзь вiконечко поглянув на небо.

– - Що ти там побачив?-- спитав Олег.

– - Дивлюся, що вже вечорiє: скоро менi готуватися до старту.

– - Як?!
– - вихопилося в Лiзи.
– - Ти вже кидаєш нас?

– - Так треба...
– - зiтхнув дракончик, бо вже встиг страшенно прив'язатися до цього симпатичного дiвчатка.
– - Адже мiй iнкубацiйний перiод кiнчається. Отже, тiльки-но небо вiзьметься зiрками, я зорiєнтуюся по них i полечу.

– - А ти не можеш лишитися в нас?
– - благально зазирнула дракончиковi у вiчi Лiзка.

– - На жаль, нi, -- вiдказав Мiнiмакс.
– - Я мушу повернутися на Драконiю. Та й люди ще не готовi спiлкуватися з нами.

– - А ми?!
– - вигукнув ображено Олег.
– - Хiба ми не люди?

– - Звичайно, люди, -- заспокоїв його Мiнiмакс.
– - Але ж не всi такi, як ви... Та ви не побивайтесь -- я неодмiнно повернусь: адже я теж маю перетворитися на яйце. А ми це робимо виключно на Землi.

– - Коли це ще буде!
– - зiтхнув Олег.

– - Не так i довго чекати, як тобi здається, -- мовив Максик i хотiв ще щось додати, але в садку несподiвано хруснула гiлка i щось важке гупнуло об землю.

Всi, хто був у хатинцi, вибiгли в садок.

Перед ними на травi пiд яблунею сидiв i злякано потирав забиту спину... Петько Психолог!

– - Як ти сюди потрапив?!
– - наскочив на хлопця Креня.
– - Шпигуєш за нами?

– - Ти не дуже, -- вiдмахнувся вiд птаха Петько.
– - Сам донедавна таким же був.

Креня ображено замовк -- а що вiн мiг сказати?
– - та Олег насунувся на Петька i грiзним голосом наказав:

– - Ану, розповiдай, що почув!

– - Все, -- пiдвiвся нарештi Петько Психолог.
– - Але я нiкому не скажу! От вам слово!
– - Вiн ударив себе в груди.
– - Менi вже так набридло моє життя, що годi й казати.