Тiм став героєм дня. Серед сусiдiв, у школi, а почасти навiть i вдома. Мачуха - в неї раптом де не взявся бiля пальта хутряний комiр - стала поводитись iз ним делiкатнiше, а зведений брат при кожнiй нагодi просто засипав його запитаннями про iподром та перегони. Сусiди називали його напiвжартома, напiвзаздрiсно "малим мiльйонером", а в школi хлопцi аж билися за те, щоб бути ближче до нього.

Хлопця тiшила така загальна увага. Вiн давно пробачив трьом своїм товаришам те, що вони поспiшили виказати його, i мачусi - що вона його набила. Вiн радий був би тепер жартувати з усiма на свiтi. Але вже не мiг... Коли Тiм пробував усмiхнутись, нiчого в нього не виходило, вiн тiльки зухвало вишкiряв зуби.

Скоро вiн облишив навiть спроби засмiятись чи пожартувати. Вiн звик напускати на себе поважнiсть. А це, мабуть, найгiрша рiч, що може статися з дитиною.

Сусiди почали казати на нього: "Чванько!" Хлопцi в школi, вдовольнивши першу цiкавiсть, уже уникали його, i навiть мачуха, що стала тепер трохи не така нервова, називала його мурмилом.

А втiм, вона вже не казала, що виграш - то нечесний заробiток. Вона тепер вважала кiнськi перегони цiлком законною й почесною справою. Вона навiть спитала Тiма, чи не вiзьме вiн iз тих грошей двадцять марок, щоб у недiлю сходити ще раз на iподром та поставити грошi на якого-небудь коня.

Тiм, що досi не одержав зi свого виграшу анi пфенiга й мусив поки що поховати свої мрiї про мармуровий надгробок батьковi та про самокат, затявся й не взяв грошей. Пiсля тiєї iсторiї з боргом за печиво, вiн почав дивитись на мачуху iншими очима. Вiн їй бiльше не вiрив. А це теж погана рiч для дитини.

Того тижня Тiмовi вперше в життi хотiлося, щоб недiля не настала зовсiм. Вiн боявся, що мачуха таки вмовить його пiти на iподром. I боявся недарма. Вже в суботу за вечерею почалося: "Може, тобi ще хлiба, Тiме?.. А знаєш, кажуть, нiби як щастить виграти, то тричi пiдряд... Ну, нiчого, до завтра ще є час. Ти ще подумаєш, чи йти, чи не йти..."

I Тiм, звичайно, пiшов! Не тiльки тому, що Ервiн iз мачухою ще за снiданком почали закидати про перегони, а ще й тому, що хотiв випробувати угоду, оту чудернацьку угоду, сховану в кашкетi пiд пiдшивкою. Вiн уже не був певен, чи то справжня, чесна угода, чи пiдле ошуканство.

На iподром поїхали трамваєм усi троє. У Ервiна вiд хвилювання повиступали на блiдих щоках червонi плями, а мачуха цiлу дорогу лопотiла без ком i крапок про ризик, про iподромнi махiнацiї, про зависокi ставки. Вона дала Тiмовi двадцять марок, сто разiв сказавши: "Гляди ж не загуби!" - i ще додала:

– Та не став на Фортуну, Тiме! Я чула в трамваї, що Фортуна не має нiяких шансiв. У неї якась там коняча хвороба, чи що. Чуєш, не на Фортуну!

Звичайно, Тiм тепер вирiшив поставити якраз на Фортуну. Однаково з угодою в кашкетi програти вiн не може. А крiм того, треба показати мачусi, що вiн краще за неї знається на таких справах.

Та, прийшовши на iподром, мачуха з Ервiном майже забули про Тiма. Надто їх захопило все, що вони бачили довкола: розкiшно вбранi дами та елегантнi пани, породистi конi на дорiжках, невеличкi жокеї в червоних кашкетиках, галас i штовханина бiля кас та бiля бар'єрiв...

– А ти не хочеш дивитись на перегони?
– спитала мачуха, коли Тiм здав до каси заповненого квитка й одержав купон.

Хлопець похитав головою.

– А на якого ти коня поставив?
– спитав Ервiн.

– На Фортуну!
– голоснiше, нiж треба, вiдповiв Тiм.

Мачуха аж скинулась:

– На Фортуну? Алеж ятобiказа-ла, щоцяконяка... я чула втрамва-аї...

Стартовий пострiл урвав її лопотiння. Затупотiли пiдкови, загаласували, загукали глядачi, й мачуха з Ервiном кинулись уперед, щоб хоч через голови, через цилiндри, капелюхи та вуалi побачити перегони. Вони поставали недалеко вiд Тiма, що сiв собi на траву, й Ервiн раз по раз збуджено гукав до нього:

– Фортуна йде на третьому мiсцi!
– кричав вiн. Потiм: - Фортуна наздоганяє!
– I нарештi радiсно заверещав: - Фортуна попереду!

Та скоро Фортуна знову вiдстала, видимо, знесилившись, i Ервiн закричав:

– Пропали нашi грошi! Сплохувала Фортуна!

Тодi й мачуха повернула до Тiма голову, i погляд її нiби промовляв: "Яжтакiзнала! Непослу-хавсямене!"

Та перед самим фiнiшем Фортуна знову припустила так, що аж не вiрилося. Ервiн зарепетував як несамовитий:

– Так, так, так, Фортуно! Добре! Ну, Фортуночко, ну, ну, ну!

I весь натовп загукав щодуху:

– Фортуна! Фортуна! Фортуна!

Потiм по юрбi перебiг голосний крик, i Тiм зрозумiв: Фортуна перемогла! I пан Троч також перемiг!

Треба сказати, Тiм сiв осторонь iще й того, що сподiвався побачити пана Троча. Але з-пiд тих небагатьох картатих кашкетiв, що вiн угледiв, дивились на нього зовсiм незнайомi обличчя. Троча не було видно нiде. (I все ж вiн, хоч уже й не в картатому вбраннi, був на iподромi й нишком, ховаючись у натовпi, спостерiгав Тiма примруженими очима.)