Тому хлопець вiдповiв:

– А давайте заб'ємося об заклад, пане, що цей трамвай поїде на вокзал.

Панок засмiявсь i сказав точнiсiнько те саме, що сторож на кладовищi:

– Програв ти свiй заклад наперед, хлопче!
– А потiм додав: - Бо ми їдемо в дев'ятому номерi, а цей номер нiколи ще не ходив до вокзалу.

– Однаково, забиймося!
– промовив Тiм так упевнено, що панок аж сторопiв.

– О, ти, здається, певен свого виграшу, хлопче! А на що ти хочеш закластися?

– На квиток до Гамбурга, - швиденько вiдповiв Тiм - i сам зчудувався: чого це раптом йому набiгло таке на думку! (А втiм, нiчого дивного в тому не було: адже вiн давно вже збирався стати моряком.)

– То ти хочеш їхати до Гамбурга?

Тiм кивнув головою.

Ласкаве кирпате обличчя зморщилося в усмiшцi.

– Тодi не треба й закладатися! Бо я сам їду до Гамбурга й маю квиток на цiле купе. Той пан, що збирався їхати зi мною, затримується тут. От ти й будеш менi за товариство.

– I все ж давайте заб'ємося, -поважно сказав Тiм.

– Ну, гаразд. Забилися. Але попереджую: ти програєш! Як тебе звати?

– Тiм Талер.

– Гарне прiзвище. Грiшми пахне [1]. А мене звуть Рiкерт.
– -----[1] Талер - давня нiмецька монета.
– -----

Вони потисли один одному руки, воднораз познайомившись i забившись об заклад.

Коли до вагона ввiйшов кондуктор перевiряти квитки, пан Рiкерт спитав його:

– Ми їдемо на вокзал?

Тiльки-но кондуктор розкрив рот вiдповiсти, як трамвай рiзко зупинився: Тiм мало не впав на пана Рiкерта. Кондуктор побiг до переднiх дверей. Там якраз заходив до вагона ревiзор у мундирi з товстим срiбним аксельбантом. Вiн щось гукнув кондукторовi, а той йому; потiм кондуктор повернувся до вагона й вiдповiв на Рiкертове запитання:

– Зараз ми, пане, справдi поїдемо на вокзал, бо на нашiй лiнiї порвався провiд. Але звичайно дев'ятка на вокзал не ходить.

Торкнувши пальцем кашкета, вiн знову пiшов наперед.

– Грiм побий, швиденько ж ти виграєш заклади, Тiме!
– засмiявся пан Рiкерт.
– Ти, напевне, знав, що той провiд порветься, еге?

Тiм сумно похитав головою. Вiн раднiший був би програти цей заклад. Та все ж йому хоч ясно стало, що пан Троч має такi здiбностi, якi можна назвати принаймнi незвичайними.

На вокзалi пан Рiкерт спитав, де ж Тiмовi речi.

– Все, що треба, при менi, - вiдповiв Тiм якось непевно, трошечки по-дитячому.
– А паспорт у кишенi.

У хлопця справдi був паспорт. Як йому минуло чотирнадцять рокiв, вiн добивсь вiд мачухи, щоб вона взяла йому паспорт. Мовляв, на iподромi можуть часом спитати документи. Одного цього натяку вистачило: адже якраз тодi Тiм був вiдмовився вигравати грошi.

А тепер от виявилося, що паспорт йому справдi потрiбен, бо ж вiн їхав до чужого мiста, до Гамбурга.

Пан Рiкерт мав у поїздi цiле купе першого класу. На дверях була пришпилена картка з написом: "Крiстiан Рiкерт, директор пароплавства". Але нижче стояло ще одне прiзвище, i, прочитавши його, Тiм сполотнiв. Бо там було написано: "Барон Томас Троч". Коли вони посiдали, пан Рiкерт запитав?

– Тобi недобре, Тiме? Чого ти раптом так поблiд?

– Та нi, нiчого, зi мною часом таке буває, - вiдказав Тiм, i то, власне, була правда, бо з ким на свiтi такого не буває?

Поїзд довго їхав понад берегом Ельби. Пан Рiкерт, видимо, зацiкавлено розглядав рiчку й береги, а Тiм нiчого того не бачив.

Час вiд часу ласкавi Рiкертовi очi крадькома поглядали на Тiма, тодi знову повертались до краєвиду в вiкнi. Пана Рiкерта чимсь непокоїв цей поважний, аж сумний хлопець, i вiн вирiшив розважити його кумедними iсторiями з моряцького життя. Але скоро вiн помiтив, що Тiм задумався про щось своє i не слухає його.

Аж як пан Рiкерт заговорив про барона Троча, на чиєму мiсцi їхав тепер Тiм, хлопець видимо зацiкавився й навiть сам розговорився.

– Барон, мабуть, дуже багатий?
– спитав вiн.

– Без мiри багатий! У нього є пiдприємства по всьому свiтi. Те гамбурзьке пароплавство, де я директором, також належить йому.

– То барон живе в Гамбурзi?

Пан Рiкерт якось непевно розвiв руками, немов хотiв сказати: "Що я знаю?" Тодi пояснив:

– Барон живе скрiзь i нiде. Сьогоднi вiн у Гамбурзi, завтра в Рiо-де-Жанейро, а пiслязавтра, може, в Гонконгу абощо. А головна його резиденцiя, скiльки менi вiдомо, - один замок десь у Месопотамiї.

– Ви, певне, дуже добре знаєте його?