Що знає Крешимир? Як вiдiбрати в барона Тiмiв смiх? Хлопець чесно дотримувався обiцянки не шукати нiякого зв'язку зi своїми гамбурзькими друзями. Але йому несила було дiждатись кiнця того року, коли термiн обiцянки мине.

За кiлька днiв перед Тiмовими iменинами вони полетiли до Лондона, де Тiм при бароновi одержав iз рук мiстера Пеннi пакет акцiй. То була бiльша частина гамбурзького пароплавства.

Мiстер Пеннi тим часом уже довiдався, що Троч прочитав на вимочцi його таємну умову з Тiмом Талером. Спершу англiйцевi було дуже нiяково, проте скоро вiн заспокоївся. Адже ж однаково барон про все дiзнається, коли надiйде час передавати акцiї.

В лiтаку, що нарештi мчав Тiма до Гамбурга, хлопець спитав барона:

– А ви розмовляли з мiстером Пеннi так само приязно й чемно, як i перше. Хiба ви не сердитесь на нього за те, що вiн поза вашою спиною вiдкупив у мене контрольнi акцiї?

Троч лунко зареготав:

– Любий мiй пане Талер, таж я на мiсцi Пеннi зробив би так самiсiнької Чого ж я маю на нього сердитись? Боротьба за контрольнi акцiї, що їх я тепер маю найбiльше, провадиться потай весь час. Але через те ми ж не видряпуємо один одному очей! Ми як та левина сiм'я: коли трапиться здобич, леви погризуться трошки, дiлячи її, й найстаршому левовi - цебто менi - дiстанеться найбiльша пайка. Та як тiльки здобич подiлено - ми знову одна сiм'я, i нiхто нас не розцурає.

– I Салех-бей такий самий?
– тихо спитав хлопець.

– Салех-бей - це, можливо, виняток, пане Талер, - спокiйно вiдповiв Троч.
– Вiн вважає себе за неймовiрно хитрого, а насправдi вiн дуже наївний. Часом нас це дратує, але здебiльшого смiшить. I ми, можна сказати, навiть любимо його.

– Але ж армiя в Пiвденнiй Америцi...
– мимохiть прохопився Тiм.

– Та так звана армiя, пане Талер, складається наполовину з наших людей. А зброя, що Салех-бей купує для них за свої власнi грошi, походить iз наших складiв. Таким чином, Салех-беєвi грошi повертаються до нашої фiрми. Виходить наче кругообiг води в природi. I тi грошi, що їх Салех-бей витрачає проти нас у Афганiстанi, теж майже всi повертаються в нашу касу.

– А навiщо тодi ви прийняли Салех-бея до вашої фiрми? Тiльки тому, що вiн однаково добре вмiє ладнати з буддiйцями й магометанами?

– Не тiльки тому, пане Талер. Його дуже шанують у всьому свiтi. Однi - за те, що вiн захищає бiдних i пригноблених, другi - за те, що вiн старшина релiгiйної секти й сам побожний чоловiк. А я, наприклад, шаную його за надзвичайно мудрi погляди щодо чорта, - усмiхаючись пояснив Троч.

– Ну, а як там марковий маргарин?
– нiбито зовсiм не до речi спитав Тiм. Але барон дуже добре зрозумiв його.

– Салех-беєва спроба поламати наш маргариновi плани - така сама наївна вигадка.

Тiмове серце забилося швидше. Невже Троч знає, що Тiм пiдписав угоду Салех-беєвим невидимим чорнилом? Спитати про те хлопець не важився. Та барон однаково вiдповiв на його думку:

– В тiй ручцi, пане Талере, що нею ви пiдписалися, було, певна рiч, звичайнiсiньке чорнило. Один iз слуг у Салех-беєвому домi - моя людина. Вiн вчасно замiнив чорнило. Та коли б ваш пiдпис навiть зник з угоди, однаково лишився 6 пiдпис вашого опiкуна. Бо я ж пiдписав кожного примiрника двiчi: раз за товариство, а другий - як ваш опiкун.

Тiм не сказав нiчого. Вiн дививсь у вiконечко вниз, на землю. Там удалинi вже видно було високi будинки - певне, гамбурзькi.

Йому так хотiлось опинитися там, у мiстi, десь на вулицi звичайним, нiкому не вiдомим хлопцем. Велика комерцiя була понад його силу.

Тiм знав, що зможе повернути собi смiх, тiльки спустившись iз захмарної височини додолу. Вiн думав про Джоннi, Крешимира, пана Рiкерта. Пiслязавтра вiн матиме право зустрiтися з ними...

Коли вони ще в Гамбурзi. I коли вони ще живi.

Двадцять восьмий аркуш

ЗУСТРIЧ БЕЗ ОБIЙМIВ

Коли вони з Трочем де-небудь виходили зi свого лiтака, барон звичайно пропускав хлопця вперед, бо на аеродромi їх здебiльшого чекали репортери. Але тут, на гамбурзькому аеродромi Фюльсбютель, барон вийшов iз лiтака перший. I нiхто на них не чекав: нi газетярi, нi фотографи. Навiть директор якого-небудь їхнього пiдприємства не зустрiв їх. Однак фiрма привiтала їх величезним плакатом на стiнi митницi:

– ------------------------------------

| ПАЛЬМАРО |

| Перший у свiтi марковий маргарин |

| Дешевий, як маргарин, i смачний, |

| як масло |

| Для смаження, в печиво, в страву |

| й на бутерброди |

– ------------------------------------

Тiм подивився спершу на плакат, потiм на барона.

– Вас дивує назва маргарину, пане Талер? Розумiєте, за цей час ми з'ясували, що назва "Тiм Талер" не скрiзь буде зручна. Багатьма мовами ваше iм'я важко написати. Крiм того, в Африцi краще сприйняли 6 плакати з усмiхненим обличчям чорного хлопця, а не бiлого. Та й зворушлива казочка про бiдного хлопчика не завжди доречна, бо ж наш маргарин купуватимуть не самi бiдняки.