Тим часом вони пройшли митницю, де на Тiмовi й Трочевi валiзи без довгої мороки поставили крейдою хрестики. Надворi барон пiдкликав таксi. Тiм здивувався: їх не чекала машина їхньої фiрми. А коли автомобiль рушив, хлопець побачив у дзеркальце одного з генуезьких детективiв, що марно оглядався довкола, шукаючи таксi й для себе.

У машинi Троч повiв далi:

– Ми назвали наш маргарин "Пальмаро", бо ця назва легко вимовляється майже всiма мовами свiту. Та й пальму знають усi. На пiвночi про неї мрiють, на пiвднi вона росте в кожного бiля порога.

– То, виходить, Салех-беєва ручка в кожному разi була марна, бароне?

Троч кивнув головою. Потiм нахилився до шофера й звелiв:

– Через центр не їдьте.

Шофер теж мовчки кивнув головою. Барон знову вiдхилився назад i спитав:

– А що ви хочете зробити з акцiями гамбурзького пароплавства, пане Талер?

– Я подарую пароплавство пановi Рiкертовi, бароне.
– I Тiм, силкуючись говорити спокiйно та холодно, пояснив: - Тодi мене бiльше не гризтиме сумлiння, що через мене вiн утратив посаду.

Шофер, видно, черкнув колесом узбiччя тротуару, бо машину труснуло.

– Правуйте уважнiше, стонадцять чортiв!
– вигукнув обурено Троч.

– Вибачте, - буркнув шофер. I Тiмовi раптом здалося, що вiн уже десь чув той голос. Вiн скоса поглянув у дзеркальце на шоферове обличчя, але його майже зовсiм закривали великi вуса, темнi окуляри та насунутий низько на лоба кашкет.

Поруч хлопця раптом пролунав заливистий смiх i урвався на кумедному "iк!"

– Ви й досi не маєте правдивого уявлення про наше товариство, сказав барон.
– Ви не можете просто так нi сiло нi впало подарувати наше гамбурзьке пароплавство пановi Рiкертовi, пане Талер.

– А чому?

– Бо ви з вашими акцiями тiльки так званий пайовик без голосу. Правда, бiльша частина чистого прибутку вiд пароплавства йде до вашої кишенi: але всi справи й надалi вирiшуватиме керiвна рада товариства, власники контрольних акцiй, цебто я, мiстер Пеннi, сеньйор ван дер Толен i Салех-бей.

– Отже, як пан Рiкерт повернеться на директорську посаду, ви могтимете будь-коли звiльнити його знову?

– Авжеж.

Водiй зменшив швидкiсть, закашлявся: вiн, видно, був застуджений.

Тiм замислено-замислено вiдвернувся до вiкна. Машина їхала тихою, гарною вулицею понад Альстером. Але Тiм нiчого не бачив.

– Слухайте, бароне...

– Що, пане Талер?

– Вам дуже потрiбнi тi акцiї пароплавства?

Троч допитливо глянув на Тiма. Та хлопець i бровою не моргнув. Спереду вже долинало гудiння моторiв на пожвавленiшiй вулицi.

Нарештi барон вiдповiв начебто недбало - а недбалiстю, як Тiм добре знав, Троч приховував своє хвилювання:

– Це пароплавство - невеличка коштовна перлина, що її ще бракує в коронi мого морського королiвства. Сама собою вона не дуже й цiнна, але, як то кажуть, було б гарне заокруглення.

Коли барон отак пересипав свою мову непотрiбними прикрасами, це свiдчило, що вiн дуже зацiкавлений справою. Тiмовi це було вiдомо, й тому вiн не сказав нiчого, а став чекати дальшого запитання. I дочекався:

– А що ви хочете за акцiї, пане Талер?

Вiдповiдь у Тiма була готова давно. Проте вiн удав, нiби ще обмiрковує її. Аж за хвилину вiдказав:

– Дайте менi за них невелике, але солiдне пароплавство в Гамбурзi, що не належить вашому товариству.

– Невже ви хочете конкурувати зi мною, пане Талер? Ви ж самi собi шкодитимете.

– Нi, я маю на увазi таке пароплавство, що до нього нашiй фiрмi нема нiякого дiла. Прибережне абощо.

Барон нахилився до шофера:

– Яке, по-вашому, пароплавство каботажної плавби в Гамбурзi найприбутковiше?

Шофер замислився на хвильку, потiм вiдповiв:

– ПГГ, "Пасажирська лiнiя Гамбург - Гельголанд". Шiсть пароплавiв ходять весь рiк. Власники - сiм'я Денкерiв.

– А де можна знайти пана Денкера?

Шофер поглянув на годинника.

– Зараз пан Денкер у своїй конторi. В порту, на шостому причалi.

– Везiть нас до шостого причалу й почекайте нас там. Заплатити вам зараз?

– Не треба, - буркнув шофер, i Тiмовi голос його знову здався якимсь знайомим.

Недалеко вiд порту таксi затрималося перед свiтлофором. Перед Тiмовими очима на сизо-блакитному вересневому небi чiтким рисунком iз прямовисних лiнiй чорнiли щогли та крани. Хоч шибки в машинi були всi попiднiманi, однак Тiмовi виразно вчувалися портовi запахи солi, смоли, трухлого дерева.

Тi зродженi уявою запахи розбудили цiлий натовп спогадiв, У цьому порту вiн напав на баронiв слiд, у цьому порту почалася його гонитва за своїм смiхом, гонитва непрохiдними хащами, марне полювання.