Сафронов Юрий Павлович
Нiчого особливого
Ранок випав чудовий. Анiнайменшого вiтерця. Море спокiйно погойдувалось. Першi променi сонця пiдмалювали краєчки хмар у золотий колiр.
Човен плив по спокiйнiй водi майже безшелесно. Тихо поскрипували кочети.
У човнi було троє: професор-iхтiолог Поляков, бухгалтер Никодимов та iнженер Берданов. Вони любили плавати пiд водою Це захоплення й рибальство зблизили їх.
Коли човен вiдплив вiд берега, залишивши далеко позаду поодиноких купальникiв, Берданов одягнув маску. Вiн натяг на ноги темно-зеленi ласти, взяв у руки рушницю i, намагаючись не зчиняти шуму, спустився в воду. Друзям було видно, як упевнено вiн тримається пiд водою. Ось вiн помiтив здобич i зник у глибинi. Минуло декiлька секунд, i Берданов з'явився на поверхнi, тримаючи в руках забиту кефаль. Вiн кинув рибу через борт i, залiзши в човен, зняв маску.
– Великий косяк кефалi. Пiшов туди,- вiн показав рукою у вiдкрите море.
Налягли на весла Десь далеко в небi почувся характерний звук реактивного лiтака. Всi троє, мов по командi, глянули вгору, але нiчого не побачили
– Де ж вiн?
– здивувався Берданов, прислухаючись до свисту реактивних двигунiв, що все наростав.
– Бачу!
– зрадiв Никодимов, показуючи рукою в небо.
– Дивiться туди, лiвiше!
Справдi, в небi показалась невелика срiбна цятка. Вона поступово збiльшувалась. Скоро можна було розрiзнити обриси лiтака. Вiн швидко знижувався Лiтак дивної форми, з довгими трикутними крилами падав хвостом уперед. З двигунiв, розташованих у фюзеляжi, зрiдка вилiтали клуби диму. Почулось кiлька рiзких вихлопiв.
– Катастрофа!
– вигукнув Никодимов, пiдхоплюючись на ноги. Вiд рiзкого поштовху човен захитався.- Вiн падає просто на нас!
Це враження виявилось обманливим. Лiтак знаходився над морем досить далеко вiд човна. Вiн наблизився до поверхнi води i на мить завмер у повiтрi. Очевидно, екiпаж лiтака намагався витиснути з двигунiв усю їхню потужнiсть, щоб запобiгти катастрофi. Двигуни вiдчайдушно ревли, спiнюючи струменями вихлопних газiв гладеньку поверхню моря. Вода фонтанами злiтала й розсипалася на всi боки. Здавалося, море кипить навколо повiтряного гiганта. Тепер над поверхнею води було видно лише половину його велетенського фюзеляжу.
[Image06.tif]
Зненацька на лiтаку заревла сирена. Одразу ж припинили роботу двигуни, i лiтак пiрнув у воду. Море, лiниво хлюпнувши бiлими гребенями високих хвиль, проковтнуло його. На поверхнi зосталось лише гiгантське коло бiлої пiни, що, мов саваном, накрила мiсце катастрофи.
– Мерщiй туди!
– заспiшив Поляков.
– Треба рятувати екiпаж. Можливо, вони зумiють залишити лiтак!
Човен помчав уперед. Вiд мiсця загибелi лiтака друзiв вiдокремлювало декiлька кiлометрiв. Сидячи на кормi, Поляков уважно вдивлявся в далечiнь, намагаючись помiтити на поверхнi людей. Але марно! Лише кiлька разiв пiдряд море знову спiнилось: з-пiд води виривались бульбашки повiтря.
– Дивно. Дуже дивно...
– пробурмотiв Поляков.
– Що саме?
– спитав Берданов.
– Мене вразив незвичайний вигляд затонулого лiтака. До самого хвоста трикутне крило. Небаченi розмiри. Величезна потужнiсть двигунiв, якi тримали його вертикально над водою. Ця дивна посадка хвостом уперед...
– Посадка?
– перепитав Никодимов.
– Але ж вiн упав, а не робив посадку.
– Можливо. А може, й нi. Був би я фантастом, я сказав би, що це не лiтак...
– А що ж?
– Швидше вiн схожий на космiчний ракетоплан. I зроблений вiн, я гадаю, не в нас, на земнiй кулi, а на iншiй планетi. Можливо, на Марсi...
Човен пiдiйшов до мiсця, де впав лiтак, лише хвилин через сорок. Усi понагинались через борт, уважно вдивляючись у воду. Двигуни лiтака здiйняли хмари мулу, пiску i шматкiв водоростей. Де-не-де на поверхнi погойдувались прозоро-голубi медузи й оглушенi рибини.
– Нiчого не бачу, - розчаровано сказав Берданов, оглядаючись по боках.
– Нi лiтака, нi людей.
– Доведеться пiрнати, - мовив Поляков.
– Можливо, внизу що-небудь побачимо.
Вiн швидко натяг маску, рушницю i занурився в воду.
Далеко внизу крiзь каламутну товщу води просвiчували темнi валуни дна. Вгорi, зовсiм поряд, бовванiло червоне днище човна i частина зануреної в воду лопатi весла. Поверхня води здавалася срiбною, вона вiдбивала зануренi в воду предмети, мов дзеркало.
Просто перед собою Поляков побачив самотню велику кефаль. Здавалося, що рибина зовсiм не рухала плавцями i воднораз пливла досить швидко, зрiдка змiнюючи напрямок.
Раптом кефаль кинулася спочатку вправо, потiм влiво i пiрнула вглиб. Слiдом за нею дуже швидко промчало велике чорне тiло. На спинi цього гiганта, що проплив зовсiм поряд, Поляков устиг помiтити високий вертикальний плавець.
"Акула!" - промайнуло в його головi.
Хижачка кинулась навздогiн кефалi i тут же догнала її. Поляков побачив, як на мить розкрилась i стулилась її здоровенна паща. Все сталося за якiсь частки секунди. Кров похолола в його жилах, коли риба повернулась до нього мордою. Акула-молот! Один з найбiльших пiдводних хижакiв! Чи ж йому, iхтiологовi, не впiзнати її!.. Вiд голови в обидва боки йшов характерний горизонтальний виступ. Позад голови на тулубi двоє великих вирячених очей. Зненацька вони спалахнули зеленкуватим котячим свiтлом. Жах охопив Полякова. Вiдчайдушно перебираючи ластами, вiн метнувся до поверхнi.