3: ТЕПЛО І ВІБРАЦІЯ ВИНИКАЮТЬ ЗСЕРЕДИНИ

Ранок почався так.

Як і завжди, намагаючись якнайраніше потрапити до лабораторії й захопити генератор для власної роботи, — вже о восьмій годині сюди прибігли і Сашко, і Люка, і трохи заспаний Богдан. І всі вони розгублено зупинилися на порозі, бо таке видовище їм довелося бачити вперше.

Адже кожен з них добре пам’ятав, як сердився Олд-Бой за найменшу недбайливість, за будь-яке порушення суворо додержуваної ним чистоти в лабораторії.

— Ви повинні пам’ятати, — чітко й твердо говорив він, вказуючи на якусь майже непомітну плямку, — що біля генератора не повинно бути ані порошинки! Він має працювати бездоганно, а це можливо тільки тоді, коли буде абсолютна чистота.

— Як у хірургічному відділенні лікарні, чи не так? — в’їдливо додавав Сашко. — Щоб не залетіла, боронь боже, якась інфекція… Може і протигази надіти?

— Звісно, це було б непогано, — незворушно відповідав Олд-Бой. — Іронія, друже мій, тут ні до чого. Я вважаю, що й ви, і апаратура — все має бути стерильним, іф ю андерстенд мі, якщо ви мене розумієте! А якщо не розумієте, то я примушу вас бути хоч приблизно такими!

— Стерильними, — незадоволено хмикнув Сашко, але так, щоб Олд-Бой не чув цього, бо тоді він міг розводити ці теревені ще з півгодини. Відпочивати в лабораторії Олд-Бой не дозволяв, примушуючи виходити до кімнати поряд, де стояли канапа й крісла.

Що ж сталося тепер?..

Три експериментатори у свіжих сніжно-білих халатах стояли, розгублені, на порозі лабораторії, поглядаючи то одне на одного, то на довгий стіл, де містився генератор. На столі лежав Олд-Бой, поклавши голову на руки. Ноги він поклав на латунний аркуш, де Богдан опромінював акуратно розкладені продукти. Аркуші якогось рукопису раз у раз здіймалися й опадали від богатирського хропіння.

Невідомо, чи довго б ще простояли на порозі експериментатори, але раптом сам Олд-Бой прокинувся, підвів голову, подивився на них каламутними очима, у яких сон ще боровся з свідомістю. Проте досить було Олд-Боєві побачити товаришів, як він остаточно забув про сон. Сів на столі, трохи ніяково усміхнувся, провів рукою по голові, все ще поглядаючи на товаришів. І тоді Сашко спитав у нього досить іронічно:

— Як до нас чіплятися за плямку або взагалі невідомо за що, то ти завжди готовий. А це що таке?

Він вказав на стіл, на якому все ще сидів Олд-Бой. Але той, на здивування всіх, не тільки не огризнувся, а навіть усміхнувся. Зробив лагідний жест рукою, наче запрошував і Сашка, й усіх інших не сердитися на нього за порушення залізних правил поведінки в лабораторії, скочив зі столу, швидко підійшов до Богдана й несподівано для всіх схопив його за руки. А тоді закружляв з ним по кімнаті, збуджено примовляючи:

— Ти не розумієш, май дір френд, мій любий друже… не розумієш, що сталося! Ні, не розумієш, ой, не розумієш!.. Ми ж з тобою перемогли, перемогли… так, що нікому й не снилося!.. Перемогли, ой, перемогли!..

— Зачекай хвилинку, Петре Микитовичу, — благально звернулася до нього здивована Люка. Але Олд-Бой не вгавав. Він пританцьовував по лабораторії. Нарешті Сашко не витримав. Він схопив Олд-Боя за піджак і гукнув:

— Слухай, ти, божевільний! Що це за фокуси? Чи не досить уже кинути твої недоречні жарти? Працювати треба!

Олд-Бой схаменувся. Він спинився, важко відсапуючись. Потім значуще поглянув на Сашка й Люку — і тоді вже звернувся до свого недавнього помічника:

— Друзі мої, заспокойтеся і слухайте мене. Богдане, бери з холодильника всі свої продукти й неси сюди. Ні, отих решток, що лишилися після нашої вечері, не треба! Тільки свіже. Став усе на стіл! Ми з тобою трохи поекспериментуємо!

Люка глянула на Сашка. Справді, здавалося, що Олд-Бой захворів. Спочатку непристойне хропіння на столі під генератором, потім танці по лабораторії — і нарешті цілком незрозумілі накази… Тим часом Богдан сумлінно виконував розпорядження: він розумів, що в такому стані з Олд-Боєм сперечатися не слід. Харчовик відсунув рештки смаженого м’яса, яке вони з Олд-Боєм учора вминали, банку з-під молока, приніс з холодильника свіже, холодне, сире м’ясо, кілька картоплин — і додав несміливо.

— Більше н-нічого н-немає, Олд-Бой…

— Гаразд, вистачить і цього, — недбало відповів той. — Ріж м’ясо на чотири шматки, як антрекот…

— Це м’ясо старувате, — боязко заперечив Богдан, — антрекота не вийде. Самі жили…

— Ріж, я тобі кажу! — гримнув на нього Олд-Бой. — А ви, Люко, будь ласка, почистіть картоплю та поріжте її. Розумієте? Беріть ножик!

Люка знизала плечима, але покірливо виконала наказ: надто вже Петро Микитович суворо все це говорив, його тон не припускав заперечень.

— А мені що робити, товаришу командире? — спитав Сашко, якого все це дратувало більше й більше.