— Так, академік Антохін, — вперто вів своє Олд-Бой. — От коли б він змінив напрям дослідів… але не можу, не можу я зараз навіть мріяти про це… А втім…

Поки що Олд-Бой встановив точний розклад досліджень з генератором, дедалі зменшуючи довжину хвилі, на якій він працював. Кожен член бригади мав свій визначений час. Найбільше часу припадало на долю самого Олд-Боя, який безупинно поліпшував інфразвукову установку. Робив він це тільки в присутності рудого Богдана, іншим Олд-Бой не дозволяв ніякого втручання.

— Ми випускаємо джина з пляшки, Богдане, — мовив він, закурюючи сигарету.

— Так то ж у к-казці, — заперечував Богдан. — А т-ти здійснюєш наукові досліди, ц-це ж різниця!

— Ну, гаразд, немає часу на теревені. Богдане, опромінюй свою їжу. Твій час. І будь ласка, працюй обережно. Я запускаю інфразвукову установку на невелику потужність. Тобі вистачить. Спробуй встановити, що це дає порівняно з минулим. Увага!

Він увімкнув компресор, а потім інфрасирену. Все було гаразд. Нарешті, почав працювати й генератор.

— Не чути ніяких вібрацій? — спитав Олд-Бой.

— Н-нічого. Все нормально, — відповів Богдан.

— Ну, то працюй. А я піду. Треба дістати деякі деталі.

І Олд-Бой зник за дверима.

Богдан звичним оком глянув ще раз на показник частоти. Все було в порядку. Безумовно, Богдан не міг перевірити, яку потужність має інфразвукова сирена й скільки вона віддає на модуляцію генератора. Зрештою, всі отакі перевірки й вимірювання були невід’ємною прерогативою самого Олд-Боя, який не доручав Богданові робити це.

Богдан вийняв із шафи продукти. На білому тлі густої ряжанки цвіли зелені пухнасті квітки: то була активна кількаденна цвіль. Третього дня Богдан сам посадив на ряжанку культуру цієї цвілі. Сьогодні він мав опромінити ряжанку, щоб дізнатись, як впливатимуть на цвіль мікрохвилі, та ще поєднані з інфразвуком. Ці комбіновані випромінювання за всіма ознаками мали вбити культуру цвілі й не дати їй далі поширюватися. Ефект, схожий з найкращим консервуванням, тільки що набагато швидший і стабільніший… Отож…

Богдан, спритно маніпулюючи, встановив на мармуровому столику чашку з ряжанкою. Чому в нього руки працюють бездоганно, коли нема нікого з товаришів? Чому вони стають незграбні і неповороткі, наче жердини, саме тоді, коли він хотів би показати іншим, зокрема — Люці, свою вправність?.. Зітхнувши, Богдан трохи замислився і вирішив додати потужності генераторові. Він повернув рукоятку. Хай Олд-Бой наказує не торкатись її, Богдан добре знає, що трошки потужності не завадить. Шипіння генератора погучнішало. Богдан уважно лічив:

— Раз… два… три… чотири… п’ять…

Дійшовши до десяти, він спинився. Мабуть, уже досить. Чашка з ряжанкою помітно розігрілась. І саме цієї хвилини Богдан почув голос Люки:

— Можна увійти?..

Ах, це справді був чудовий, лагідний і ніжний голос! Хіба тільки, можливо, флейта могла б зрівнятися з цим голосом!

— П-прошу, прошу, люба Люко, заходьте! Олд-Бой пішов, отже, можна заходити. Я дуже радий, що ви…

Чудовий, лагідний і ніжний голос спинив Богдана:

— Петра Микитовича немає? А де ж він?

— Кудись пішов, — відповів Богдан непевно. — Казав, що хоче д-дістати якісь потрібні йому д-деталі. Та нічого, заходьте, прошу. Ось у мене т-тут дуже цікаве дослідження, як б-бачите…

— Ні, ні. Я поспішаю…

Чудовий, лагідний і ніжний голос… мабуть, він тільки примарився Богданові? Бо тепер він став досить гострий.

— У мене немає часу. Колись іншим разом… Бувайте!

Так, був чудовий, лагідний і ніжний голос, тільки був… Богдан сам один у лабораторії з своєю ряжанкою і культурою цвілі… Люко, Люко, невже ж ви не бачите, як обливається кров’ю серце нещасного Богдана? Та хіба ж винний він у тому, що змушений возитися з ряжанкою… і цвіллю…

Але досить суму, досить непотрібної лірики! Кароока пішла, навіть не глянувши на Богдана… До генератора, до праці!

Богдан рішуче повернувся до мармурового стола під генератором, де стояла чашка з ряжанкою. Він навіть уже простягнув руку, щоб узяти чашку. Але… але рука Богдана повисла в повітрі, а очі широко розплющилися.

Він стояв, похитуючися на довгих ногах, чуючи, як рівномірно й одноманітно шипить генератор, як розмірено клацає компресор. А де ж ряжанка? Куди вона поділась? Ось стоїть фаянсова чашка з трохи розбитим краєм. Але чашка порожня.