Того ж вечора хлопці мали розмову з директором школи Петром Андрійовичем Ротачем.

— Оце, Петре Андрійовичу, якось негарно виходить, — почав Пилип, — нам скоро по п'ятнадцять, а про комсомол лише думаємо…

Ротач — демобілізований капітан: носив кулю у легенях і тому часто кашляв — розгладив пишні вуса й відклав сокиру. Полюбляв у вільний час теслярувати — стругав дошки для парт, лагодив у класах підлогу. Зараз збирався поміняти дерев'яні приступки на ґанку. Відповів статечно:

— Маєш рацію, Пилипе, але ж, знаєш, чому так сталося?

Пилип кивнув: звичайно, з нього та Андрія комсомольську організацію не створиш. Але ж Петро Андрійович мусить знати, що Нюрці Барабашевій вже виповнилося чотирнадцять, і вона хоче до комсомолу. Ще й Вірка…

Він хотів сказати про це директорові, але той випередив його:

— Я вже говорив про це в райкомі комсомолу, на тому тижні секретар приїде до нас, зберемо молодь…

Петро Андрійович — чудо. Так завжди: не встигнеш подумати про щось, а в нього вже готова відповідь.

— Може, вам треба допомогти?

Петро Андрійович скосив хитре око на хлопців. Ось як воно виходить: так не допросишся, а почули про комсомол — будь ласка!..

— Пришкільна ділянка бур'янами заросла. Організуйте прополювання.

— Завтра зробимо, — пообіцяв Пилип твердо, — дітлахів наженемо й самі… — осікся: чи личить майбутньому комсомольцеві разом з малечею полоти бур'яни?

— Самі також, — зрозумів його вагання директор.

— Звичайно!

Поки Пилип домовлявся з директором про роботу на ділянці, Андрій зазирнув у стайню, де колись стояв Сірко. Добрячий був кінь, де він зараз?

Року ще не минуло, як Андрій повернувся в Острожани. Тоді, після бою з бандерівцями, старий Демчук вивів розвідників через болота кілометрів за двадцять від Острожан. Сам із синами подався на одному йому відомий хутір розшукувати дружину, а Андрій лишився з розвідниками.

Наступної ночі перейшли лінію фронту. Бутурлак пригрів Андрія, як брата, розвідники екіпірували його, зарахували до складу свого підрозділу, та, коли фронт рушив уперед і Острожани були звільнені, лейтенант сам доставив його в село.

«Треба вчитися!» — такий був його аргумент, і хлопець не міг не погодитися з цим. То більше, що в будинку Северина Романовича Жмудя, який утік з гітлерівцями, було відкрито семирічку, й демобілізований політрук Петро Андрійович Ротач почав директорувати в ній.

У стайні стояв тепер непоказний рябий кінь, та на ньому трималося все шкільне господарство: завозили дрова, орали жмудівський город, який називався тепер пришкільною ділянкою, їздили до райцентру по будматеріали для ремонту приміщення та навчальні посібники.

— Петре Андрійовичу, — спитав Андрій, — а можна буде в п'ятницю до містечка з'їздити?

Директор зиркнув запитально.

— Для чого?

Андрій витягнув з кишені сірого конверта — не солдатського трикутника, а справжнього конверта та ще й з маркою в куточку. Помахав гордовито.

— Одержав від лейтенанта Бутурлака. Він був поранений, лежав у шпиталі, а зараз виписується й хоче місяць пожити в нас. Пише, що мріє порибалити, й взагалі сподобалося йому тут.

Директор, який чував про минулорічні події, не втримався від іронії:

— Сподобалося, кажеш? Ледь голови на плечах вберегли — що ж тут може сподобатись?

— Не про те він… — спробував пояснити Андрій. — Природа…

— Ну, якщо природа, то давай. Не заперечую.

— Ми з Пилипом разом. — Андрій чомусь посоромився сказати, що збирається запросити й Вірку. Та, може, вона ще й не поїде…

— Зайдете до райвно, — поставив умову директор, — крейду одержите.

— Звичайно, зайдемо, — зрадів Андрій.

З часу тої розмови минуло вже три дні, хлопці, як і обіцяли Петру Андрійовичу, організували роботу на пришкільній ділянці, пропололи грядки, закінчували розпушувати землю на кукурудзяній плантації, коли прибіг Сергійко з повідомленням про вбивство «яструбка». І тепер, стоячи біля сільради, Андрій думав, що, певно, не слід брати завтра з собою до райцентру Віру. Якщо бандери почали вештатися навколо села — небезпечно, всі ж знають про участь його і Пилипа в рятуванні радянських розвідників. Кому-кому, а бандерам рік тому вони добряче дошкулили, ось і можуть тепер помститися…