Шрифт:
– А й се не перешкодить, - каже Iскра, - пану пашi чванитись в Царгородi на всю губу, що Сiч зруйнував дотла.
– Ми таки того турка держимо у себе, - говорили козаки.
– Давай його зараз сюди, - каже Iскра, - я з ним розмовлюся.
Привели турка з пов'язаними руками.
– Розв'яжiть його, - каже Сагайдачний, - вiн нам не страшний.
Турок аж повеселiшав, коли зняли з його рук мотуза. Вклонився старшинi:
– Салем алейкум!
– Алейкум салем, - каже Iскра по-турецькому, - сiдай мiж нами, а коли ти голодний, то дамо їсти.
Принесли йому сухаря i печеної риби. Турок заїдав, що аж за вухами трiщало.
– Зле ви його годували, - каже Iскра, - мiг околiти, заки ми вiд нього розвiдаємо.
– Тепер розпочав Iскра з ним розмову.
Турок розповiв, що падишах на козакiв страх лютий за Варну i Очакiв. Вiн приказав був великого вiзира повiсити, та з бiдою султанша з дочками його випросили, потiм приказав султан Алi-пашi поплисти з вiйськом пiд Сiч i зруйнувати її дотла, козакiв вибити, а решту привести в кайданах, - усiх ждали великi муки.
– Чому ж не пiшов?
– Либонь, що боявся вас…
– То ви хiба нiчого не знаєте, що ми зруйнували Перекоп, перейшли через Крим i Кафу зруйнували дотла.
– Ми сього не знали ще, - говорив турок, дивлячись недовiрливо на Iскру.
– От бачиш. Другий раз воно, либонь, не трапиться така нагода, як тепер була, Сiч зруйнувати. Там тепер було мало козакiв, бо вся наша сила пiшла на Крим…
– Шкода велика, що у нас сього не знали, - каже добродушно турок.
– Певно, що шкода. Але вже, либонь, в Царгородi про це знають, бо ми i Синоп по дорозi спалили…
– Аллах - великий бог, та ваш бог, либонь, дужчий…
– То лишись з нами. Поїдеш на Сiч, вихрестишся i будеш козаком…
– Я вас боюсь…
– Не бiйсь. Ми лiпшi люде, як ви. Коли б турки так козака пiймали, як ми тебе, то що би з ним зробили?
– Замучили б його.
– От бачиш. А ми тобi даємо волю: хочеш, то вертай до своїх, а хочеш, то зроби се, що я лиш тобi сказав…
– Ви лицарi.
– А коли i ти лицар, так приставай до нас. У нас є турки, i татари, i що хочеш, тiльки усi мусять бути православнi i мусять в Христа повiрити…
– Я не знаю вашої мови…
– Навчишся. Я сам тебе буду вчити.
– А хiба ти турок?
– Я нi, але я довго мiж турками побував… Отож надумайся, вiдпочинь, нiхто тобi нiчого не зробить…
Iскра переповiв усе Сагайдачному.
– Гаразд! Хай робить як хоче; у нас потреба часом i турка. А такий вихрест iнколи кращим буває християнином, як такий, що дитиною охрещений…
– Бачиш, який твiй паша ледачий. Вiн, певно, вiд султана нагороду дiстане, як привезе кiлька козачих човнiв i нагородить падишаховi сiм мiхiв полови: скiльки-то вiн козакiв винищив. Скаже, що вибив усiх, бо нi одного до Царгорода не привезе.
XII
– Петре, брате мiй, товаришу, лицарю славний, чого ти доконав, не доконав ще нiхто з запорожцiв, - говорив до Сагайдачного кошовий Грицько Тискенович, вислухавши довгого докладу Сагайдачного про похiд.
– Завтра збереться велика рада, i ми здамо справу з великого дiла.
Рано, по благодарственнiй службi божiй, вдарили на майданi в литаври. Козацтво спiшило на раду. Не треба було нiкого силувати. Були тут i сiмейнi козаки з паланок, бо коли Сагайдачний забрав у похiд на виручку Чепелевi трохи не все вiйсько, кошовий, щоб Сiч-мати не осталась без оборони, прикликав сiмейних козакiв.
Як вже народ залiг цiлий майдан, голова при головi, кошовий пiднiс булаву, i кiтли замовкли. На майданi усi затихли.
– Панове отамання, славне низове козацьке лицарство! Не буду вам говорили про славний Кафський похiд, бо я там не був i походом сим почванитись не можу. Хай вам краще розкажуть про се товаришi Конашевича-Сагайдачного. Скажу вам хiба, що привезено з Кафи таку велику здобичу, якої наша Сiч ще не бачила, i привезено дванадцять тисяч визволених християнських невольникiв iз рiзних народiв: iз Москви, Литви, Польщi i бог їх там знає, якими мовами вони говорять. Та ще вам одне нагадаю, що ви всi здоровi. Знайте i те, що коли б нам господь не прислав на Сiч такого славного лицаря, як наш Петро Конашевич-Сагайдачний, то ми би сього походу не перевели. Ми всi пам'ятаємо, як воно сталося. Хто упорядкував i вишколив наше вiйсько? Сагайдачний. Хто роздивився шлях у Кафу? Вiн теж. Хто розбив Кафу, зруйнував Синоп, перехитрив туркiв, втiкаючи на Азовське море i перевiв вiйсько такими нетрями, де ще козацька нога не ставала? Хто опiсля пiшов на виручку товаришам у Крим i привiв усiх назад цiлих i здорових? Сагайдачний.
– Слава Сагайдачному!
– гукали козаки в один голос, пiдносячи шапки вгору.
– От ви самi кажете, панове товариство, чого Сагайдачний у нас стоїть, - говорив кошовий далi.
– А коли мiж нами є такий лицар, що веде вiйсько до слави, то не годиться, щоб я, недостойний, носив булаву кошового отамана славного низового Запорозького вiйська? Нi, панове. Я дякую вам за честь, що її дотепер з вашою волею ношу; та ось я її зараз складаю у вашi руки. Я не можу носити булави над головою Сагайдачному, бо я повинен його слухатися, не вiн мене. I ось я пiддаю думку, щоб зараз на моє мiсце вибрали ви нашим кошовим Сагайдачного.