– Слухаю, добродії!

Кельнер вихопився, мов джин із розкоркованої пляшки. Поверх зеленого фартуха в нього красувалася бляха із цифрами: 1,8.

– А скажино, люб’язний… У чому, приміром, різниця між «Кров’ю Нижньої Мами» за три з половиною пфеньги та за чотири з половиною?

– Охоче поясню! Перше пиво зварено в броварні Якоба Штеєра, і в ньому два й чотири десятих еталона. Друге – із броварні Клауса Хольне. У ньому 3 еталони.

– Вони відрізняються на смак?

– Смію вас запевнити, відрізняються.

Пореттійскому кельнер говорив без акценту. У свій час курфюршество входило до складу Бреннської імперії, заснованої Піпином Садженим, зі столицею в Реттії. Та хоча Брокенгарц давно одержав статус окремої держави, реттійскою тут володіла більшість мешканців.

– Різницю в нуль два еталона відчує лише досвідчений дегустатор. Але різницю в нуль шість відчує кожний, хто хоча би раз куштував гарне пиво. Існує допуск в нуль один еталона, і ніяк не більше!

– Ага! – очі Пумпернікелеві спалахнули. – А чи не трапляється помилок при визначенні еталонності напою? Або, гірше того, підробок сертифікатів?

– Що ви, добродії?! – здивувався кельнер. – Хіба так можна?! Будьяка броварня дбає про свою репутацію! У Брокенгарці з цим суворо. А за підробку сертифіката можна головою накласти! Це найтяжчий державний злочин! Руйнування засад!..

– Дякуємо за пояснення, люб’язний. Яке пиво ми перед цим замовляли?

– «Кров Нижньої Мами», два й чотири еталона.

– Тоді принесіть нам ще по келихові тієї ж «Крові…», але вже триеталонної. Для порівняння.

– Прекрасний вибір! Айн момент. Добродії бажають чогось до пива? Кнедликів? Капусняку? Сосисок? Солоних плетенців?

– Двійко крендельків, – замовив скарбівничий, не бажаючи псувати апетиту перед вечерею.

Триеталонна «Кров» і справді була помітно краща. Колір, насиченість, оксамитовість; легка, ледь відчутна гіркуватість, тонкі відтінки післясмаку…

– Чудово, – губи парубка все ще щасливо усміхалися. – Як усе продумано! Не те, що в нас. Виставив корчмар кислятину – можеш хіба що в пику вихлюпнути. А тут раз – і прикрили заклад. Або ласкаво просимо – на плаху!

Куди більше задоволення, ніж від доброго пива, він одержував від самого факту існування правильної системи, де все розраховано, обміряно й зважено. А вже те, що й сам він нині причетний до такої корисної справи, доводило Пумпернікеля до екстазу.

«Захисна реакція, – подумав доцент. – Сам же розповідав про кошмарний сон, от і радіє…»

– Велике місто!

Захоплені просторікування супутника доволі набридли Кручекові. Та й ідея відправляти корчмарів на плаху за кисле пиво не здавалася привабливою. Так у Реттії жодного корчмаря не залишиться! А от у пику хлюпнути – це правильно. Це по-нашому.

І потіха, і корчмар живенький.

– Ви ознайомилися з методикою остаточних розрахунків?

– Готовий розпочати хоч зараз!

– Не варто квапитися. Пропоную оглянути місто й повечеряти. Увечері ми з майстром Фортунатом домовилися про зустріч. Якщо бажаєте, можете приєднатися.

Кручек щиро сподівався, що скарбівничий відмовиться.

– Слово честі, мені незручно. Ви – друзі, колеги… Я буду зайвим. Мабуть, піду відпочину в готелі.

– Не смію наполягати, – полегшено зітхнув приват-демонолог.

– Кельнере! Рахунок, будь ласка.

– Ось вам решта, добродії.

– Залиште собі!

– Дякую вам, але це зовсім неможливо.

– Чому?!

– Моя кваліфікація – один і вісім еталона, – зітхнув кельнер. – Я не маю права брати чайових понад дев’ять відсотків від загального рахунку. Візьміть решту, не занапащуйте мене!

* * *

– Ви звернули увагу, як система еталонної сертифікації сприяє підвищенню суспільної моралі? – солов’єм заливався Пумпернікель, перетинаючи площу. – В нас би взяв, скільки дають, і оком не змигнув би! Хазяїн не бачить; а ми – приїжджі, тутешніх порядків не знаємо. Та ні ж! Винятково чесні люди! І це ще раз підтверджує…

– Ви б ліпше дивилися навколо себе, пане. А то й поїдете, так нічого не побачивши…

– У якому сенсі?! – обурився збитий з пантелику парубок.

– У прямому. От, приміром, будівля ратуші. Оцінили?

Пумпернікель уповільнив крок і задер голову догори.

Ратуша нависала над площею величним кораблем-трищогловиком. Гострі шпилі простромлювали небесну синяву, силкуючись досягти Вищих Емпіреїв. Райдужною лускою дракона, що розкинув крила, переливалася в променях надвечір’я глазурована черепиця даху. Стрілчасті вікна фасаду підкреслювали стремління до височини. На фронтоні, серед міфічних альбасанктусів та вітагаудів, простерла руки статуя Третейського Заступника – Сеніса Палкого, недремного опікуна Брокенгарца. Сеніс був виконаний натуралістично: лисий, сивобородий, у дірявій мантії й шпичастих сандаліях на босу ногу.