– Охороняє – учасників?!!

– Авжеж. Недобре, бачте, вийде, якщо під час майстеркласу для молодих вампірів увірветься маніяк, закутий у руноване срібло та обвішаний часником, зі зв’язкою осикових колів напереваги…

– А як щодо нас?! Мене?! Хто захистить мене від цих… учасників?!

Кручекові зробилося шкода переляканого скарбівничого.

– Заспокойтеся, пане. Як ви гадаєте, навіщо тут збираються мисливці на демонів, кращі з кращих? З якою метою сюди прибув майстер Фортунат? Під час Вальпургіналій у Брокенгарці панує Парна Дюжина. Спорідненість манафактури венаторів забезпечує резонансний синергізм їхніх дій, багаторазово підсилюючи магічну силу мисливців. Фактично, їхні аури зливаються в єдиний кустодіальний купол, накриваючи Брокенгарц і дозволяючи відчути агресивні еманації, якщо їхній рівень перевищує контрольну межу Шеффена-Делакруа…

Август Пумпернікель слухав дуже уважно. Хоча й мало що розумів у термінологічній тарабарщині Високої Науки, в яку з головою і захопленням занурився приват-демонолог. Коли Кручек замовк, скарбівничий кинувся до нього з обіймами.

– Дякую, метре Кручек! Від усього серця! Я з вдячністю приймаю ваше запрошення!

– Яке запрошення? – розгубився доцент.

– Приєднатися до вас і майстра Фортуната. Ви пропонували, пам’ятаєте? Тепер, по розважливому міркуванні, я згоден. Якщо в місті – воля для демонів, то поруч із уславленим венатором я буду в цілковитій безпеці. Хто-хто, а він, коли що, зуміє захистити нас! Ходімо, я готовий.

Август Пумпернікель заспокоївся.

А Матіас Кручек прокляв свій велемовний спіч.

* * *

«Замурзаний Фріц» розташовувався ближче до північної околиці міста. Поки приват-демонолог зі скарбівничим добралися до таверни, почало смеркати. Вузькі вулички тонули в лиховісних кіноварних тінях. Останні промені світила – розбухле, багряне, воно повагом падало за обрій, – віддзеркалювалися від черепичних дахів, туфових стін, вітражів, щедро розфарбовуючи темною кров’ю спливаючий день.

І це нітрохи не додавало Пумпернікелю оптимізму та щиросердого спокою.

Збадьорившись на часину духом, молодик невдовзі знову почав боязко озиратися на всі боки. Він сахався випадкових перехожих і намагався заховатися за широкою спиною метра Кручека. На жаль, марно. Широкої спини вистачило б і на двох Пумпернікелів, але зростом довготелесий скарбівничий удався на голову вищий за доцента. Сховатися остаточно ніяк не вдавалося.

Збоку його маневри мали кумедний вигляд.

– Та годі вже, заспокойтеся! – не витримав зрештою Кручек. – Сонце ще не зайшло, а до таверни – шапкою докинути. Крім того, я всетаки маг вищої кваліфікації.

– Ви теоретик, – зітхнув скарбівничий. – Мені би практика.

– Не принижуйте теорії, юначе! Елементарний «сікач» або «грім із ясного неба» я вже якось влаштую…

Народу на вулицях прибувало – незважаючи на швидке й неминуче пробудження сили-силенної нежиті, що окупувала місто. Скарбівничий дивувався з безтурботності брокенгарців. Замість того, щоб відсиджуватися вдома, вони, можна сказати, самі лізли демонам у зуби.

– Фестиваль усетаки. Свято, – кинув Кручек у відповідь на його здивоване запитання.

– Свято?!!

– Авжеж. Народні гуляння, публічні диспути. Карнавал, пісні-танці…

– Я рішуче відмовляюся вас розуміти!

– І на здоров’я. Покладіться на венаторів, як тутешні мешканці. Народ не довіряє кому попало, вірте моєму слову. Крім того, небезпека загострює відчуття.

– І цьому є своя логіка, – змушений був визнати Пумпернікель. – А проте я би не став так ризикувати заради сумнівного задоволення…

– І все ж, ви зараз на вулиці.

– Я – інша справа! – палко заперечив парубок. – Я поспішаю під захист… Ой! Ви бачили?!

Бліда, як смерть, дівиця посміхнулася до скарбівничого, показавши невеликі акуратні ікла.

– Овал Небес!

– Годі репетувати, пане. На нас озираються…

Кручек мимохідь зачепив її ауру – аби остаточно впевнитися в тім, у чому ніколи не сумнівався.

– Вона не вампірка.

– А хто?!

– Не знаю. Покоївка. Куховарка. Каретникова дочка. Пудра чинить чудеса.

– А зуби? Ікла?!

– Накладні. Кажу ж вам, Вальпургіналії – це фестиваль. А для місцевих ще й маскарад. Стемніє, почнуться феєрверки… До речі, ми прийшли.

За вивіску таверні правив чорнющий сажотрус у височенному капелюсі й з триеталонною медаллю на грудях. Видно, той самий Фріц. Очі сажотруса з нагоди свята палали пекельним вогнем – тут не обійшлося без дрібки чарів – чи скорше, без двох замаскованих лампадок.

У таверні було повно народу. Від стола в далекому закутку доцентові зі скарбівничим заклично махав рукою Фортунат Цвях. За компанію йому правили двоє: лисий стариган зі шрамом на щоці та веселий рум’яний товстун. Стариган накинув на плечі потерту замшеву куртку, товстун же хизувався камзолом кольору півнячого хвоста.