Шрифт:
– Дозвольте вас представити, добродії. Майстер Гарпагон, венатор. Майстер Люстерка, венатор. Пан Пумпернікель, головний скарбівничий Реттії.
– Душевно радий! – басовито прогудів товстун Люстерка.
Бажаючи вклонитися, він насилу вибрався зза столу. Але тимчасом забув про уклін, утнув танцювальне колінце й поліз назад.
Лисий Гарпагон кивнув.
– А вже до чого радий я, добродії! Серед безпросвітного жаху, що може поглинути славний, чудово збудований Брокенгарц, ви – єдиний захист для мирних людей начебто…
– Жах, пане? Безпросвітний?
– Аякже, панове мої! Вальпургіналії! Шабаш, оргії, насильство…
Люстерка пирснув, затуливши рота долонею. У Фортунатових очах затанцювали бешкетні бісенята. Навіть похмурий Гарпагон зволив посміхнутися.
– Матті, що ти наплів цьому бідоласі? Я розумію, коли доводиться пудрити мізки улюбленій дружині, аби вона не ув’язалася на скромну парубоцьку вечірку… Але пан Пумпернікель? Він усетаки мужчина!
– Ну, він трохи пожартував наді мною, – ніяково червоніючи, почав виправдовуватися Кручек. – От я й вирішив, у свою чергу…
– Так як ви смієте, пане?!!
Ні, обурений лемент, що птахом злетів над глухим гомоном таверни, належав аж ніяк не головному скарбівничому Реттії, котрий здається, аж тепер утямив, що йому наміряли блазенський ковпак.
– Я вимагаю вибачень!
– І не подумаю!
– А я вимагаю!
– А я навіть не думаю!
– А я…
– А я…
– А ви!..
Реттійці вчасно обернулися. На їхніх очах молодий гусар у лазуровому ментику з еполетами штабсгефрайтера вихлюпнув уміст свого келиха в обличчя здорованю-гумаймейстеру, як іменували у курфюршестві командира батареї важких катапульт.
У відповідь щоки штабсгефрайтера відшмагали рукавичкою.
– Дуель!
– Дуель!
– Тут і зараз!
– Згоден!
Як правило, дуелянти знаходили значно придатніше місце для вирішення питань честі, ніж повнаповнісінька таверна. Але ніхто й не подумав вийти із «Замурзаного Фріца». Секунданти знайшлися одразу, добре, що тут бенкетували товариші по службі обох забіяк.
– За правом ображеної сторони ви можете вибрати зброю.
– Палаші, – заявив гумаймейстер, буравлячи супротивника важким поглядом ізпід брів, схожих на жмутки бурого моху.
– Ви володієте палашем, герр штабсгефрайтер?
– Безперечно!
– Зброю вибрано.
Шум і дзенькіт келихів стихли. Усі затамували подих і спостерігали за стрімким розвитком подій.
– Попрошу ваші фехтувальні сертифікати, добродії. Правила вам відомі. Відповідно до дуельного кодексу, кожний передає сертифікат секундантові супротивника. Першим оголошується еталонний рівень кривдника, другим – ображеного. Готові?
– Так!
– До бар’єра!
Дуелянти одночасно витягли з пазухи тоненькі книжчини, в оправі з жовтої шкіри та оздоблені тисненням. Мить – і книжчини опинились у секундантів. Літній гумайєнобершутце, секундант катапультиста, першим розгорнув книжечку гусара.
– Палаш: один і сім, – оголосив він.
Гусар обдарував суперника гордовитою посмішкою.
Юний обер-фенріх, що зголосився бути секундантом штабсгефрайтера, довго перегортав катапультистову книжчину, шукаючи потрібної сторінки. А коли нарешті знайшов – судомно ковтнув, смикнувши кадиком, перш ніж оголосити високим, дівочим голоском:
– Палаш: два і один еталона.
Усмішка на гусаровім обличчі зблякла.
– Отже, оголошую результат дуелі. Перемогу одержав барон фон Шварценкопф, гумаймейстер першої окремої батареї важких катапульт. Ви задоволені, добродії?
– Так.
– Так.
Гусар повільно, немов постарівши років на двадцять, підвівся, кинув на стіл жменю монет і, згорбившись, побрів до виходу. Катапультист зиркнув йому вслід і відвернувся.
– І це все?!
– Усе, пане Пумпернікель. Саме так дуелюють у Брокенгарці. До речі, Вальпургіналії, що так розпалили вас, небезпечні для життя й здоров’я нітрохи не більше.
Приватдемонолог розвів руками й докінчив:
– Якщо не вірите, зайдіть у ратушу й прочитайте договір між курфюрстом Боніфацієм Відважним та інкубусом-розстригою Вальпургом. Там усе розписано до дрібниць.
CAPUT Vу якому хвилі Вальпургіналій несуть друзів містом, Август Пумпернікель блискуче виступає на диспуті й стає улюбленцем публіки, а венатор із приват-демонологом мирно спочивають на цвинтарі, де з ними трапляється бічний заліт
– Любий Фарте!
– Слухаю?
– Ти певен, що з дд… з ддду…
– Слухаю?
Кручек зосередився.
– …з нашим юним ддругом будде все гараздд?
Приватдемонолог почувався чудово. Ліпше не буває. Правда, щось скоїлося з літерою «д»: коли її вимовляв, вона двоїлася й троїлась. Але це дрібниці, житейська справа.