Подробицями методики Анрі вирішила не цікавитися. Якщо грос стверджує, що це так, залишається лише повірити. Не зі стелі ж він узяв секрети Терца?

– А яке відношення має мана-фактура до членства в Дозорі Сімох? Ви говорите загадками, ваше чорнокнижництво…

– Аж ніяк! У кожного з нас, пані, – я маю на увазі майстрів Високої Науки – свій рівень і спектр накопичуваної мани. У когось вищий, у когось нижчий, в одного мана чиста, як сльозинка дитини, в іншого – сповнена ефірного лушпиння і грудок… Знову ж таки, позначаються профіль і кваліфікація. Наприклад, семанти, цілком дієві чарівники, мають незначний запас мани. Але навіть у звичайної людини – теслі, бондаря, кондитера – рівень властивої йому мани не буває нульовим, інакше кажучи, нейтральним. Нульової позначки досягають тільки…

– Я знаю, – перебила Анрі, побоюючись, що лекція затягнеться до ранку. – Нейтральний рівень зустрічається у шмагів, що потерпають від вродженого «синдрому псевдомани». Чисте, невиліковне зеро, що викликає ряд провокативних видінь. Нам на семінарі читали…

– Хто читав? – зацікавився гросмейстер. – Гальдор д'Альвейя? Вінченцо Трембіта? Лисий Чушик?

– Матіас Кручек, доцент Реттійського Універмагу. Три роки тому.

– О, вам винятково пощастило! Приват-демонолог Кручек – один з найкращих теоретиків. Сфера його інтересів набагато ширша, ніж можна собі уявити… Тоді, можливо, ви знайомі з роботами Кручека, що розглядають механіку перетворення мага в блокатора Дозору? «Квашені чари»? «Феномен антимани»? «Блокація як прикладна семантика»?!

– Мені дуже соромно, ваше чорнокнижництво. Я читала архівні витяги, та й то у вкрай обмеженому обсязі.

– Вам нема чого соромитися, це зовсім не ваш профіль. Я маю на увазі мантичну кваліфікацію, бо на місці співробітників Тихого Трибуналу приділяв би значно більше часу вивченню механізму блокації! Час, витрачений на суху теорію, цілком окуповується на практиці. Ну й союзників, нехай навіть діючих без огляду на закон і корону, варто знати ліпше…

– Союзників? Ви маєте на увазі Дозор Сімох?

– Вас це дивує? Тихий Трибунал розслідує злочини, пов'язані з обтяжуючим застосуванням магії. Дозор Сімох по мірі сил карає зловживання Високою Наукою. З погляду Чуриха, який громили як перші, так і другі, різниця між вашою службою та орденом-невидимкою доволі умовна. Чи будете ви після цього стверджувати…

Гросмейстер лукаво підморгнув вігілі і змінив тему:

– Головне інше: відповідно до класичного теормагу, опуститися нижче нульового рівня мановмісту для людини неможливо. Але, виходячи з гіпотез Матіаса Кручека – цілком можливо. Принципово нова якість, що досягається при переході на від'ємні рівні. Мана мінус першого ступеня, у мінус десятого… Антимана. Отож, нещасний чур, чиєї шерстіи торкнувся подих псевдо-стряпчого, облисів. Замість того, щоб стати пухнастим відповідно до рівня мани Фернана Терца, він постраждав від стригу – чого лишаю – вздовж хребта, на боках…

– Бідолашний! – щиро поспівчувала Анрі.

Згадався «Лобний Сонник»: «Якщо вам приснилося, що інша людина або доброзичливий нелюд укрився лишаями, то вам докучатимуть проханнями про матеріальну допомогу. Якщо ж лишай передався хворому з вашої провини, цілковитої або часткової, ваші таємниці стануть відкриті для цікавих». Хотілося б знати: той факт, що профос Дозору опинився в Чуриху за явного сприяння, можна зарахувати, як часткову провину?

Щоправда, це не сон, хоча схоже на кошмар…

Ефраїм Клофелінг раптом зупинився, щільніше загорнувся в бурку й подивився кудись за спину вігіли, у ніч і темряву. Обличчя старого виражало зосередженість і, як не дивно, дитяче задоволення, з яким хлопчисько-бешкетник жартує з однолітка та регоче з недотепи, що втрапив у халепу.

– Пане Терц! – голосно й чітко сказав гросмейстер. – Ви не хочете приєднатися до нашої прогулянки?

* * *

– Имм-ми-и… мии-и… м-м!

З боку будиночка, розташованого по сусідству, долинали дивні звуки – наче хтось намагався говорити із кляпом у роті. Врешті-решт виходило жалібне мукання корови, негодованої й недоєнної.

Сповнений співчуття, Конрад пішов глянути, в чому справа.

Криків і лайки за вечір він устиг наслухатися вдосталь. Сестра-Могильниця виявилася досвідченим медикусом: красуня вправно зупиняла кровотечі, зашивала рани кривою голкою лиховісного вигляду, вправляла вивихи й мастила садна пекучим зіллям. От тільки про те, щоб зняти пацієнтові біль, вона не думала. Видно, звикла працювати з мерцями, яких хоч ріж, хоч їж – однаково нічого не відчувають. Добросердий гросмейстер зрештою не витримав цієї вакханалії та залучив до справи близнюків-здорованів як анестетів-знеболювачів. Лише тоді крики й прокльони стихли.

Але щоб хворий мукав?

– Ум-м-ммих!.. хми-и…

Перед ґанком будиночка на дощатому столі – на таких обряджають небіжчиків – лежав блудний онук графа ле Бреттен, Джеймс Рівердейл. Його обережно притримували за руки-ноги двоє широкоплечих, пикатих дрейгурів. Брати милосердя однаково посміхалися й не давали хворому сіпатися. А над Рівердейлом-молодшим, умостившись на високому сосновому пеньку, чаклував пульпідор Рене Кугут. Темрява не була для горбаня перешкодою: на лобі в нього яскраво сяяло знайоме Конрадові «третє око». Ретрактор, перетворившись на надзвичайно складний інструмент із безліччю щипчиків, лопаточок, пінцетів і зовсім незрозумілих відростків, зеленаво світився на кшталт болотяного вогника.