Між двома бурками, своєю та тросовою, виявилося тепло аж до тремтіння в колінах.

На щоках Анрі спалахнув густий рум'янець: мабуть, від спеки.

– Дякую, голубонько! – ледь відсторонивши вігілу, але не поспішаючи відновити статус-кво, Ефраїм розчулено кліпав. Очі великого некроманта зволожилися, на кінчику носа блищав пилок від місканта. – Ви просто диво! Я неодмінно відпишу Месропу, щоб він підвищив вас у чині! Чи в ранзі? У чому там вас підвищують? Втім, це не так важливо. Кликуша сам знайде, як зробити вам приємне, якщо прохання Ефраїма Клофелінга ще щось означає!

Давши дамі спокій, він відвернувся й тихо шморгнув носом.

Можна сказати, схлипнув від повноти почуттів.

«Прикидається чи ні?» – гадала вігіла, відчуваючи заздалегідь, що це плодів не принесе. На жаль, подруго, винуватити нема кого. Ти сповістила гроса щодо вашого знайомства з Гвоздилом і службового інтересу до чурихських тіньових досліджень, прийнявши на себе частину тягаря профоса Фернана Терца… Дозор Сімох має бути щасливий: віга з Тихого Трибуналу покриває їхню людину. Але що робити, якщо Ефраїм запитає: пані, звідки вам відомі імена двох квесторів? Як ви з'ясували, що один із них – кваліфікований некромант?!

Будемо сподіватися, бурхливий деньок послабить спостережливість Клофелінга, як послабив він стриманість Генрієтти Кукіль.

Ох, язик за ґрати заведе…

* * *

– …Значить, цього вас у Браваллі навчали, юначе?

Контужений Герман похмуро мовчав, дивлячись у землю й уникаючи зустрічатися очима з розгніваним дядечком. Крізь бинти на чолі випинала чималенька ґуля, наче юний стратег намірився від великого розуму народити з голови Ахінею-Войовницю, як зробив це колись велетень Пресикаель. Велетня можна було зрозуміти: він прагнув мати нащадків, а дружини мати не бажав. На жаль, на той момент прагнення Пресикаеля не здійснилися – йому втретє відмовила Повзуча Благодать. Це вже пізніше, зачавши за допомогою лівої литки, серцевої надмірності та милості Нижньої Мами…

Втім, ґуля Германа не мала відношення до народження нової войовничої Ахінеї. Та й розміри самої ґулі були скромніші, ніж здавалося на перший погляд: під пов'язкою ховався лікувальний компрес. Перев'язувала бідолаху добра цілителька, виняткової краси пані – зі звертання до неї колег-некротів Конрад довідався, що кличуть даму Сестрою-Могильницею. З цього моменту побоювання барона за здоров'я племінника різко посилилися.

Можливо, тому обер-квізитор і був зараз такий суворий з Германом.

– Ви, добродію мій, розбурхали пів-Реттії! Вашою справою займається не лише Всевидющий Приказ, а й Тихий Трибунал! Рідні мало розум не втратили, оплакуючи загиблих дітей і внуків! А хитромудрі бовдури чистять біле пір'ячко… Добре, на зусилля квізиторів і вігілів, а також на горе близьких людей вам начхати – як істинним лицарям Світла й Добра! Ідеали над усе. Але ж думати вас учили?! Принаймні, особисто вас, юначе?! На факультеті фундаментальної стратегії, який ви незрозумілим для мене чином зуміли скінчити з відзнакою. Ворушити розумовим м'язом? Прораховувати наслідки?

– У нас був план! Гарний план, – Герман підвів голову й поморщився від болю, що лунко вдарив у скроні.

– Невже? – в'їдливо перепитав фон Шмуц-старший. – Якщо це гарний план, то я – Вічний Мандрівець! Результат, як то кажуть, на лиці. На вашому, пане стратег, і уваших товаришів. Вас ніколи не вчили, що все геніальне – просте?

– Вчили…

– Погано вчили! Такий громіздкий задум просто зобов'язаний був провалитися. Запам'ятайте, складні інтриги процвітають лише в баладах. А на практиці… Хвала небесам, що ви не обрали простий шлях! Тоді наслідки могли виявитися значно сумнішими.

– Звідки ви знаєте, дядечку?

Судячи з гримаси, що спотворила риси Германа, командор нарешті втямив, що любий дядечко, сварячись, багато чого не договорює. І добре, що не договорює, бо з сорому згориш і за вітром порохом розвієшся.

– Це мій службовий обов'язок – знати й передбачати. Гаразд, небоже, вважай, легко відбулися. Посидите під домашнім арештом…

– За що?! Ви не маєте права!

– Про права згадав? Тобі перелічити статті Зводу, під які підпадають ваші дії? – барон звівся на ноги. Він стояв перед червоним, як варений рак, племінником, руки в боки й грізно погойдуювався з п'яти на носок. – Прошу дуже, мені не важко. Заподіяння майнових збитків другого ступеня. Сподіваюся, Трепчик з радістю підтвердить збитки, підвищить ступінь до десятого. Порушення громадського порядку третього ступеня. Провокація, мета якої – навмисне введення в оману співробітників Всевидющого Приказу й Тихого Трибуналу. Перенесення суто локального квесту за межі екстериторіального Майорату, що є…

– Досить, дядечку…

– Більш ніж досить! Германе, я не прихильник особливих заходів. Просто дай слово, що ти і твої друзі не будете залишати межі… е-е… кадавральні без мого дозволу.

Герман теж підвівся. У голові стратега запаморочилося, він похитнувся, і барон поквапився підтримати племінника. Погляд побитого собаки, сором, розчарування, образа на долю…

Досить передбачуваний вираз. І все-таки щось не подобалося Конрадові в позі, в обличчі Германа, у впертих складках на чолі, під самим бинтом. Може, контузія дається взнаки?