Слова хлопчиська несподівано зворушили вігілу. Взявши яблуко, чистота якого викликала сумніви, Анрі подякувала по-мавпячи: підстрибнула на табуреті, закивала головою, кланяючись, скорчила зворушливу гримаску. Задоволений, Брихтин нащадок засміявся і знову поліз на скриню. Вігіла тихенько створила простенький мануал, оточивши яблуко флюїдами-шкребунцями, перечекала хвилинку – й відкусила шматочок. Пізній ранет; сорт «Рожевий Витязь». Мабуть, сперли десь: «Рожеві Витязі» на роздоріжжі висаджені, на косу сажень щеплені. Торгівці ціну правлять – мало не здасться.

– …нє, не знаю. Але чув багато.

– Тепер і не почуєш. У зав'язі він, як і ти.

– Ну, я-то не від гарного життя зав'язав…

– Та він, скіко знаю, не без глупства був, Санчо. У Кальхарі забрався в палац еміра: через три стіни, повз усю варту… І шо ти думаєш? Скарбницю обніс? Заліз до коханої дружини еміра, всю ніч із нею перекидався, а над ранок утік. Тільки й прихопив, що перстеника з рубіном – емірша йому сама дала, на згадку. Варто було, питається, головою через бабу ризикувати?! Або ще… А-а, годі, ну його, бельбаса!

Гвоздило спохмурнів, без заздоровниці допив з кухля шмурдяк і заходився коло бобів. Напевно, наступна історія, пов'язана з великим Санчесом Панчохою, він же Санчо Прочухан, була злодієві неприємна. Барон не заважав співрозмовникові втамовувати голод. Наливши собі з сулії, фон Шмуц нишком підморгнув вігілі: мовляв, ну як?

Мавпочка підморгнула у відповідь.

* * *

Отже, тонка структура особистості. П'ять тіл: матеріальне, астральне, ефірне, флюїдичне, семантичне. Три «серпанки»: аура, умбра, мана-фактура. Три супутники: Ім'я, Тінь, Сяйво. А також дві рівновеликі половинки душі, верхня та нижня, дух-рушій, три проміжні душички, чиє існування поки виведено лише теоретично, і рідинна надсутність, яка лежить в основі всього і до якої не зміг дістатися навіть Нихон Сивочол, світла йому пам'ять.

Ми, подруго, і намагатися не будемо. Вірно?

Нам трьох перших ефірно-астральних шарів, скорочено «еашів», з головою вистачить.

Нумо, подивімося, що тут у нас…

Заклавши між брів захисну складку «шин», Анрі щучкою пірнула в перший еаш. Дослідженням тіньових структур вона ніколи не займалася, але свого часу, довірившись наполяганням тітоньки Есфірі, ходила на факультатив із прикладної умбралогії, до Фриди Траккай – досвідченої волхвиці, прозваної позаочі Залізною Феєю. Так, настроїмо сприйняття, щоб почуття, заточені на кінцях, проникали крізь ницу матеріальність плоті. Пара свічок на столі горіла досить вдало – дві чіткі проекції зовнішньої тіні легко поєднувалися, відтворюючи об'ємне плетиво, або «чорного допельганґера» Гвоздила.

Що ми бачимо? А бачимо ми ущільнення умбра-тканини, з вузликами по краях, нетиповий розподіл ш'уїт-потоків Хазреда-Вейста і просто дивовижну флуктуацію навколо лівої руки. Всюди – «густа мережа», а тут – просто-таки чорнильна ляпка! З правою теж не все пучком: частота чарунок «мережі» посилена вдвічі. Але в першому еаші детальніше не розгледиш.

Переходимо в другий.

Занурення в наступний шар далося великою кров'ю. Хоч ти й м. н. к., подруго, але освіта – одне, а сила, груба матінка-силонь-ка – інше. Деньок сьогодні видався насичений, нічого не скажеш…

У другому еаші крізь плетиво проступив відблиск-сигнал аури злодія. Перший «серпанок». Опалесцентні струмені заважали зосередитися на тіньових флуктуаціях. В Анрі склалося враження, що в пряжу умбра-тканини Гвоздила вплетено чужорідні нитки, – пряжа, гребінна й однониткова, була крученою, вторинного кручення. Ці нитки й давали вузлики на переходах до ниток вроджених. Не тільки ліва рука, чия тінь роздвоювалася зміїним жалом, – права теж виглядала дивно. Немов Лісорубові Озерному приробили одразу дві руки із заліза: одну замість десниці, втраченої в бою за честь королеви Гвендолен, а другу, шуйцю – про запас, про всяк випадок. Королев багато, честі мало, гляди, ще що відрубають…

Стало в Лісоруба три руки: дві залізні й одна рідна.

Важко зітхнувши, Анрі почала протискатися в третій еаш. Під контролем Фриди вона добиралася й до 5-го, але зараз навіть трійка давалася на превелику силу. Ефір загус до консистенції гарбузового суфле, посипаного тертим сиром флогістону. Доводилося чавити й розсовувати, збивати й перемішувати, поки попереду знову не зайнялася веселка аури. Вігіла відсапалася, відсунула дві фінальні завіси…

Димчасті волокна астрал-зв'язків були на місці. Однак, всупереч аксіомі Феррі, вони закручувалися не посолонь, а в протилежний бік! Спіраль вела туди, де ледве вгадувався хисткий ореол семантичного тіла, мерехтячи пучками псевдоасоціатів.

Ім'я, третій Супутник.

«Де там», – тверезо оцінила вігіла свої можливості.

І виринула на поверхню.

* * *

– Кажуть, у ці подався… у сусунки. Які чорних кобелів до білого відмити хочуть. Тоді й зав'язав.

– На всіх кобелів мила не вистачить, – замислено пробурмотів барон. – Немає таких миловарень, щоб вистачило…

– Точно! – зрадів злодій, виловлюючи в підливі залишки кроля. – Прочухан завжди на макітру гнусив! Бачив я його днями: яким був, таким і лишився…