подушкою.

ло — цілком живе тіло сищика Олексія Крапки.

Припавши до тіла, Олексій відкинув подушку.

Його втягнули на борт.

Так, це було тіло Мусі, яке мало не кращий вигляд, Гурчик було попрямував до сищика з розкритими

ніж він сам.

обіймами, але той, оминаючи генерала, кинувся до

Олексій зірвав зі стіни дзеркало, підніс до вуст на-

каюти, де сиділи ув’язнені.

парниці і завмер у тривожному очікуванні.

214

215

Відняв, роздивився ледь помітну хмаринку на без-

Поліцейські радо розбирали бокали.

доганно чистій амальгамі.

Муся, загорнута в плед, стояла за спиною батька,

Олексій підніс до вуст дівчини пляшчинку — влив

намагаючись не потрапляти йому в очі.

краплі.

Поруч скромно переступав з ноги на ногу Олек-

Муся, захлинаючись, конвульсивно проковтнула

сій — голова його була забинтована, немов у справж-

рідину.

нього героя.

Олексій вирішив почекати кілька хвилин.

Біля генерала маячив Іполит Вікентійович — сві-

За ці хвилини щоки Мусі порожевіли.

жий після доброго нічного сну, підтягнутий і ретельно

Крапка низько нахилився над обличчям Мусі, до-

зачесаний.

слухаючись до того, як її уривчасте дихання поволі ви-

— Дозвольте доповісти, ваше високосте! — радо

рівнюється.

звернувся він до генерала. — Злочинець Петро Шнур

Вирівнялося.

знешкоджений!

Більше не було до чого дослухатися!

— Так, так… — втомленим голосом промимрив ге-

Муся розплющила очі, каламутним поглядом оки-

нерал. — Я оглядав труп. Хвацько ви йому голову

нула Крапку і слабким голосом промовила:

скрутили. Одним рухом! Де навчилися?

— Довго ж ви змусили себе чекати…

Іполит Вікентійович кашлянув у кулачок.

Добре, що іронічне зауваження генерала не перед-

бачало пояснень.

* * *

Відійшов, позираючи вбік Мусі. Нехай вона підпа-

О шостій ранку, поза розкладом, пароплав іще стояв

дає під гарячу батьківську руку, а з нього досить.

на якорі посеред моря.

Муся дійсно сміливо підійшла до батька: якщо не

Довкола його бортів мирно погойдувалася, ося яна

зараз, то потім складніше буде порозумітися.

рожевим сонцем, дивна трійця: рибальський баркас,

— Таточку, я…

шлюпка і поліцейський катер.

Але говорити з неслухняної донькою на людях ге-

Гості спали.

нерал не схотів — знав, що все одно переконає.

Проте в салоні зібралися нові гості — непрохані,

Відказав суворо:

на чолі з генералом Матвієм Івановичем Гурчиком

— З тобою, голубонько, я вдома розберуся.

і всім складом його поліцейського війська, що так

І спрямував свій погляд на Олексія:

вдало провело сьогоднішню нічну операцію.

— А ви, Крапко, молодець, одначе. Давно ви його…

Капітан, здивований і вражений до сліз своєю не-

тобто її, цю Лібо, ведете? Ми було минулого року ви-

сподіваною місією із затримки і знешкодження шпи-

йшли на слід. Але хто ж знав, що це баба, тобто — жін-

гунів державного значення, наказав принести шам-

ка… Дякую, що телеграму вчасно дали — інакше за-

панське за рахунок пароплавства.

гинули б. А германець би гарну зброю отримав…

216

217

— Ще з лондонської справи, пане генерале! —

Шанобливо вклонився сищик Олексій Крапка,

виструнчився Олексій. — Тоді теж справа тісно

відказав у своїй звичній манері, до якої Муся звик-

з політикою була пов’язана. Хоча на перший по-

нути встигла:

гляд нібито на ґрунті ревнощів і кохання вбивство

— Дякую красно, пане генерале! Але у вас у Піте-

відбулося.

рі вогко. А я Київ люблю…

— Ви мене, хлопче, добряче виручили, — тихо

— Шкода, — насупився Гурчик, поплескав по пле-