– Так, але якщо це не те, на що ти очікував… Ти не перей… Не переймайся, ти звикнеш, станеш частиною нашої місії… – чесно кажучи, чорнявка мене тоді навіть перелякала.

– Ти про що?

– Ні про що… Просто хочу, щоб ти довірився мені. Як би там не трапилося, та саме нам випала така доля, тому це треба лише сприймати…

– Що сприймати? Ти до чого?

– Я й так сказала забагато…

– Сказала одне, кажи й інше! – з посмішкою на обличчі промовив до неї. Я бачив, що вона дуже нервується, розмовляючи про таке, тому не хотів напосідати з питаннями щодо відрядження. Еллі не мала бажання говорити на цю тему, хоча сама її розпочала. Дивлячись на її засмучене обличчя, швиденько змінив зміст нашої розмови:

– А чим ти займаєшся цілими днями? Окрім читання журналів?

– О… Ти гадаєш, що я читала той журнал, ніби мені робити більше нічого? – відповіла Еллі кокетливим тоном, а потім додала, – Террі попросила знайти їй діамантову каблучку, а так як в одному з життів я мала ювелірне хобі, тому й підбирала для неї щось на сторінках того видання. Взагалі-то я дуже полюбляю читати книги, готувати, грати на піаніно і… Танцювати… Багато чого можна навчитися за сотні років!

Еллі описувала свої захоплення, вона жартувала, ми разом сміялися. З нею було легко, весело і приємно проводити час. Дівчина намагалася зі мною фліртувати. Я знову відчув те, що відчув два дні тому, вперше побачивши її… Пообіцяв собі мовчати про це, але мені хотілося сказати їй, сказати, що до неї в мені прокинулося якесь почуття, що її погляд щось нагадує, схиляє поцілувати. «Та я цього не зроблю, принаймні не в найближчий час. Якщо у Стена та Террі є захоплення один одним, то чи відчуваю я те саме до Еллі? Відчуваю… Маячня!» Я не наважувався говорити щодо цього з будь-ким. Вважав, що так буде ліпше й правильніше. Щоб відволіктися від своїх думок, я запитав чорнявку, коли вона вперше застосувала свою надприродну силу і як це їй вдалося, а вона відповіла, що лишень стала безсмертною, то в неї виникла нагальна потреба перебувати в двох місцях, так вона клонувала себе, подумала і на її очах з’явилася ще одна Еллі. Чому виникла необхідність у клонуванні дівчина відмовилася казати, чорнявка засмутилася з цього приводу також, тому на сьогодні більше в неї нічого пов’язаного з безсмертям не питав. Мені було неприємно дивитися на її сум у очах, хоч ми й не можемо відчувати, і смуток Еллі був штучним, але завдавати їй якоїсь шкоди не хотілося.

Ми обійшли ліс. Повернулися назад до маєтку через вісім годин. Я не зазнав втоми, голоду. Нам було добре разом. Споглядав на неї, милувався кожним рухом її губ, коли щось промовляла чи посміхалася. Увійшовши до будинку, Еллі відразу ж повідомила мене, що приготувала вечерю й скоро всі повернуться, аби в родинному колі поїсти й поговорити. Я здивувався – вона приготувала вечерю, хоч цілий день провела зі мною в лісі! Еллі пояснила, що коли ми виходили з дому, залишила трьох своїх двійників, які повинні були попіклуватися про оселю. Одна Еллі поралася з їжею, інша прибирала, прала й доглядала у саду, а третя вибирала Террі каблучку. Чорнявка сказала, що її сила працює дуже дивно: вона справжня ніби й перебувала весь час зі мною, але при цьому й поралася на кухні, роздивлялася журнал з перснями. ЇЇ розум ніби одночасно продукував чотири абсолютно не пов’язані одна з одною думки.

Рівно о шостій вечора всі вартові, Престон, дівчина, яку привів Екон сіли до столу й взялися до вечері. Кефф відкрив пляшку грузинського вина, розлив його по наших келихах. Еллі приготувала неперевершених диких гусей, смачний десерт, який мені нагадав про ресторан «Вічність», в якому я обідав востаннє, коли був живим. Ця згадка трішки спантеличила, навіяла неприємні спогади про полишений батьківський будинок. Але я не бажав зараз про це мислити – така гарна вечеря має закінчитися так само, як почалася. За столом познайомився з Мері – дівчиною Екона, довговолоса блондинка була спокійною, поводила себе зі своїм хлопцем лагідно. «Цікаво, вона знає, що в нас немає почуттів? Екон сказав їй, що не здатен кохати?» Престон підвівся з-за столу з келихом вина і промовив: «Нехай завтра все буде так, як має бути!» Я цього тосту не зрозумів, а Еллі пояснила, що це традиція Еквіджа казати такі слова перед тим, як хтось із нас вирушає на завдання, як ми з Неллом. Вечір пройшов у затишку й тиші.

А завтрашній день був шоком, повен несподіванок, розчарувань, гніву до всіх безсмертних! Краще б ніколи не закінчувалася ця чудова вечеря, бо те, що мало відбутися, як казав Престон, покладе початок моїм сумнівам у вірі про своє призначення! Еллі наполохала мене тими своїми словами про відрядження, але про побачене навіть не здогадувався.

***

Я не знав, що потрібно було одягнути того дня. Накинув на себе учорашні джинси, новенький чорний гольф, вітрову сіру куртку. Під штани на всяк випадок наклав свої чохли з кинджалами. О четвертій ранку на нас з Неллом очікувало таксі біля будинку, яке повинно було доставити двох вартових до залізничної станції. Перед від’їздом Еквідж віддав серйозному блондинові й за сумісництвом моєму напарнику, який мав вигляд секретного шпигуна, три тисячі австралійських доларів готівкою, прямокутну шкіряну сумку невеликої ширини, проте довжиною вона була з мене. У ній знаходився довгий тонкий предмет та підозрілі документи, серед яких були наші квитки на потяг до Каірнсу, що на півночі Австралії. Престон закликав Неллара, це повне ім’я Нелла, бути обережним, не залишати ніяких слідів. Я запитав вартового про вантаж, який знаходився у тій незвичній валізі. Він сказав, що там лежить зброя, символ його безсмертя – залізний спис. «Кожен вартовий вирушає на завдання зі зброєю, добре, що взяв свою». У поїзді Нелл переглядав папірці з інформацією про якусь жінку на ім’я Саллі Уезер. У нашому вагоні перебувало небагато людей – говорити можна було вільно й не боячись викрити свого єства. Напарник віддав документи мені, щоб я прочитав їх, ознайомився зі змістом. На тих сторінках знаходилася фотографія Саллі, опис її життя, дуже дивний нарис! Було написано, що її смертний вік складає тридцять вісім років. Я запитав Нелла, що означає ця цифра. Він відповів, що пані на фото проживає у світі щоразу тридцять вісім літ, з плином цього часу її смертне тіло помирає, через деякий період душа знову набуває людського вигляду – перероджується. Престон уже розповідав, що кожен на Землі має таку цифру, тому це не викликало здивування. Мене зацікавило, звідки він має таку інформацію. Ще на папірцях вказувалося, що ця жінка має двох дітей, чоловіка, написано, де вона працює, де живе, чим-коли займається і найголовніше – там йшлося про те, що вона має робити сьогодні, у середу. У мене не виникло сумнівів, що ми з Неллом призначені стежити за цією дамою, захищати, але від чого ми повинні її оберігати я не здогадувався! У мене були думки, що все це може бути пов’язане з цим смертним віком, гадав, що ми повинні якось його продовжити, можливо, щось їй хоче вкоротити життя саме сьогодні. Я вирішив поцікавитися в напарника нашими подальшими діями, а він в свою чергу поділився зі мною дещо іншими матеріалами… Зійшов з теми:

– Підприємсто «Сетер» за основне своє завдання має виготовлення зброї, яка б могла здолати безсмертного, що дуже нелогічно на мій погляд! Престону видніше! Інша мета організації – слідкувати за смертними, за їхнім людським віком... Підвал головного офісу фірми… Всі тридцять підземних поверхів оснащені новітньою системою пошуку…

– І що ж вона шукає? – не стримався.

– Попередні життя кожного жителя планети! Коли ще не було комп’ютерів, інформація містилась на папері і займала чимало місця, зараз усе переведено у цифровий формат, засекречено, над цими даними працюють виключно безсмертні. У кожній країні є хоча б один володар вічності, який слідкує за людським життям будь-кого, заносить відхилення у ньому до системної бази. Сучасна програма показує збої у віковому обмеженні життєвого часу, так ми отримуємо наші завдання!

– Це, напевне, колосальна праця! – вихопилось у мене, проте останнього речення Нелла навіть не зрозумів.

– На даний момент мені відомо близько п’яти з половиною тисяч безсмертних, які працюють у цьому напрямі. Ще одинадцять з половиною проживають у різних куточках світу, чекаючи наказів від Престона.

– Яких наказів?

– Допомога у зборі писемних матеріалів чи щось таке, я не поставлений у курс їхніх справ. – Нелл відповідав чітко та швидко. Він нагадував мені агента-шпигуна з пригодницького фільму!

– Виходить у світі є сімнадцять тисяч безсмертних?

– Насправді, якщо враховувати безсмертних, яких заморозив Кефф через їхню схильність вбивати людей, то десь всього вийде двадцять одна тисяча!

Я й не уявляв, що нас так багато! Наша кількість спантеличила, мені забракло питань продовжити розмову. Чомусь згадалося, як Еквідж розповідав, що у вартових, на відміну від інших безсмертних, є душа. У голові виникло питання, чому лише в нас вона є? Я намагався якось уписати цю інформацію в дану ситуацію, відчував її причетність до нашого завдання, адже Еквідж наголошував, що лише вартові мають такі відрядження. «Що ми покликані вартувати?»