Потяг був швидкісний. Близько третьої години дня ми перебували на вокзалі Каірнсу. Нелл повів мене у автосалон, де за водійським посвідченням Дерека Мітчела взяв авто на прокат за готівку. Права були Дерекові, а фотокартка на них була Нелла. Він поклав до багажника свою валізу, наказав мені сісти за кермо. Ми їхали вулицями міста, Нелл вказував шлях, командував, куди мені потрібно звернути. Він попросив зупинитися біля невеличкої будівлі. Це був офіс-центр якоїсь компанії. Ми сиділи у салоні, чогось чекали. З офісу о п’ятій годині вийшла група людей. У цьому натовпі я розгледів обличчя жіночки, яку бачив на документах Нелла. Вона прощалася, вочевидь, з колегами й весело махала їм рукою.

Нелл сказав не висовуватися з машини, залишатися непоміченим. Пані у гарному робочому костюмі прямувала до своєї машини, вона дістала з сумочки ключі, завела авто і поїхала до супермаркету, як було написано на папірці Нелла про її сьогоднішні справи. Ми чатували на неї біля крамниці. Вона вийшла з магазину. Тримаючи у руках важкі пакети, приклала до вуха мобільний. Затиснувши його плечем, леді розмовляла з кимось ніжно й ввічливо, казала, що скоро буде дома. Вона говорила зі своїми дітьми. Жила Саллі у багатоповерхівці, а машину мала залишити у спільному гаражі мешканців будинку, що знаходився у підвалі. На паперах Нелла було вказано її паркове місце. Напарник наказав мені прибути туди швидше, ніж там з’явиться об’єкт нашого переслідування. До гаражу можна було потрапити за допомогою магнітної картки, яка раптово опинилась у мого соратника в сумці. Ми прибули до пункту призначення, припаркувалися на вільне місце напроти паркової зони цієї пані Саллі. Очікували на неї. Нелл наказав вийти з машини. Застосувавши свої здібності, за допомогою свого суперслуху, він повідомив мене, що у гаражі більше нікого немає. Нелл попросив сховатися за одним із широких бетонних гаражних стовпів, не висовуватися, стежити за його діями. Сам вартовий вийняв свій спис із сумки і сховався за автівкою, яка за парковою зоною була сусідкою машини Саллі. Я гадав, що тут на жінку мають напасти, бо напарник дістав свою зброю. Та не розумів звідки Нелл знає, що напад відбудеться тут.

Тим часом до гаражу заїхала жіночка. Припаркувавшись, вийшла з машини. Я стежив за кожним її кроком, який вона робила йдучи до багажника, аби дістати пакети з покупками. Я оглядався, очікуючи, що нападник може наскочити кожної миті, та нікого не бачив. Придивлявся до машини, за якою сховався Нелл – його не було видно. Саллі безтурботно підійшла до задньої частини автомобіля, збиралася відімкнути дверці багажника. Вона стояла до мене спиною. Раптом мені почулось, як далеко на поверх вище відкриваються двері цього великого гаража. Я відволікся від дамочки. Гадав, що то, можливо, наближається її майбутній кривдник, але машина, яка заїхала усередину навіть не прямувала у наш бік, чути було лише, як дерчання її мотора віддаляється, за секунди воно зовсім затихло. Інший звук, який після того привернув мою увагу, був дзенькіт ключів Саллі, які випали з її долонь на асфальт. Я поглянув на жінку. Вона лише голосно ойкнула, опустила руки, голову, більше не рухалась. Вона померла! Єдине, що їй не давало впасти на землю, це залізна паля, яка пройшла її тіло крізь серце, гострим кінцем стирчала зі спини. Криваву жердину хтось зажимав – той, хто стояв перед обличчям жінки. Від геть божевільної картини перед очима я вибіг зі своєї схованки. Побачив Нелла, який тримав у руках свій спис, застромлений у цю леді Уезер! Він вистромив його з її грудей. Саллі впала на асфальт. Дружина, мати двох дітей так і не потрапила цього вечора додому!

***

Можу заприсягтися, що тієї миті перебував у стані шоку! Мої очі відмовлялися вірити! «Вартовий… Особа, що покликана захищати людей, щойно скоїла найтяжчий у світі злочин – вбивство!»

Кров сочилася з рани мертвої Саллі Уезер і текла по підлозі. Щоб прийти до тями, я на десять секунд закрив очі, відкрив їх знову. На жаль, ситуація не змінилася – жінка нерухомо лежала на асфальті! Мій напарник дивився на мене, не відводив свого погляду. Він вивчав мою реакцію на побачене. Я вперше у своєму житті, чи принаймні у тих, що пам’ятав, спостерігав убивство. Намагався вичавити з себе якусь емоцію, пробував відчути огиду, провокував розгубленість, але єдине чого не намагався відтворити – це злість! Злості на той момент було вдосталь, вона закипала та зрештою переросла у гнів… Це був гнів до убивці, до Нелла… Раптово, забувши про понівечене жіноче тіло, я сконцентрувався на своєму напарникові. Я хотів пояснень того, що він щойно накоїв, але за пекельною люттю це бажання полишало мене. Я схопився за свої кинджали під джинсами. Пам’ятаю, як закричав від розпачу. Вистромивши одну руку з кинджалом вперед, прожогом кинувся на Нелла. Не знаю чому, проте спробував застромити гостре лезо свого ножа вартовому у живіт. Від зустрічі з тілом Нелла кинджал лише заіскрив відлетівши убік. Могутній безсмертний пнув мене ногою додолу, наказав мені заспокоїтися, сказав, щоб я згадав про речі, які допомагають приглушити мою силу. Не послухав його. Натомість кинувся на пошуки втраченого ножа. Мій кинджал валявся біля одного з автомобілів, я слідував підняти його, але Нелл, залишивши свій спис біля трупа Саллі, випередив мене і схопив мою зброю. Він тримав мій символ вічності у своїй долоні, від того гнів усередині мене ще більше зростав. Я стояв обличчям до вартового, не розумів його витівки. Мені здавалося, що він не має жодного права в такий момент привласнювати мою зброю. Напарник не хотів битися зі мною, але моє бажання вдубасити йому лиш посилювалося. Лють накопичувалася. Зненацька я побачив ще дивнішу річ – з ростом мого гніву Нелл ніби почав світитися, він був огорнутий у якусь яскраву напівпрозору червону оболонку, це нагадувало ауру людини, про яку розповідають ясновидці. Видовище видавалось незрозумілим та цікавим, тому моя ненависть почала відступати, я отямився! Почав думати про світ, в якому кояться дивовижні дива, це був «світ мого дитинства», який мене заспокоював, коли не міг контролювати своєї сили безсмертного. Думав про світ казок, в якому все закінчується хеппі ендом, у якому всі живуть щасливо й довго. Та Саллі не те що щасливо – вона взагалі вже не жила, тому поринути у свій закуток від влади сили давалося невимовно важко – я корчився, кричав, намагався заплакати, бив себе по голові, аби очуняти! Мені вдалося заглушити поклик сили, але моя думка про світ дитинства вже насправді була зруйнованою! Те, що допомагало мені скинути контроль над своїм єством, вже не мало такий вигляд як колись! Я тоді негайно мав знайти щось нове, що буде ховати вивільнення сили дуже далеко в моїй свідомості, але так цього і не зробив.

Я лежав на землі. Намагався забути про вбивство. Роздумував над неймовірним червоним сяянням Нелла. Споглядав на вартового, сподіваючись побачити дивний блискіт знову. У голові не вимальовувалось жодної здогадки з цього приводу, але все ж дещо помітив у той момент! Поки Нелл світився я щось відчув, відчуття це було справжнє! Відчув слабкість! Солодкий присмак втоми був реальним! Я вже його мав… Пригадав, що трішки виснажився, коли там, у закинутому селищі, розгромленому мною вщент, Адам подарував мені кинджали, і я одного запустив з великою потужністю у стовбур дерева. Того моменту ніби частинка сили покинула мене, але й при цьому за лічені секунди почувався знову повен енергії…

Ці мої відчуття втоми означали, що все ж таки маю надприродну здібність, але як її застосовувати, що вона взагалі собою представляє я не знав! Відклавши свої роздуми убік, я встав з підлоги. Очікував пояснень від свого соратника. Він не надавав жодної уваги моїм конвульсіям на підлозі, за цей час устиг запакувати тіло Саллі до мішка та покласти її до багажника нашої автівки. Нелл не злився на мене за те, що накинувся на нього. Вартовий дістав зі своєї валізи пляшку з хімічною рідиною, ганчірку, дав їх мені. Він сказав, щоб я вилив хімікат на кров на підлозі, протер асфальт клаптем тканини. Напарник пообіцяв, що усе пояснить щойно позбудемося тіла! Я послухався його. Ставши навколішки, робив, що він наказав. Дивлячись на кров, я так би мовити молився за бідну жінку, просив простити мене, вибачався за вчинок Нелла, благав її знайти свій спокій, просив Бога попіклуватися за осиротівших діток та чоловіка. Напарник перевірив мою роботу своїм суперзором. Він казав, що ми не маємо залишати жодного сліду. І дійсно, там не стало місця будь-яким доказам скоєного.

Восьма вечора. Нелл за кермом машини їхав до водостоку. Я не розмовляв з ним у автомобілі, проте моя цікавість нищила мене. Влаштована мною мовчанка була присвячена Саллі Уезер, тіло якої, прибувши до назначеного місця, Нелл викинув до великої стічної труби міста.

Ми здали машину назад до автосалону і пішли на залізничний вокзал, де Нелл купив нам квитки на найближчий потяг додому. Довкола лавочки, на якій сиділи, очікуючи поїзд, не було жодної живої душі. Нелл, поклавши мені руку на плече, почав відкривати таємницю свого вчинку:

– Кожна людина на світі має смертний вік… Коли вона його досягає, немає іншого виходу, змушена помирати, аби не втратити своєї душі, щоб її невидима сутність не розвіялася у ніщо… У кожного смертного ця цифра своя, вона є різною… Наймолодшу особу, в якої мені довелось відняти життя була дівчинка дев’яти років… Кожне своє існування вона помирала від якоїсь недуги, але того разу щось пішло не так, вона була сповнена… – він говорив повільно і тихо. – Вперше я таке робив разом зі Стеном. Мені також було невимовно тяжко й болісно усвідомлювати, що моє призначення полягає у виконанні такого. Інші безсмертні не можуть цього чинити, бо не мають душі! Щоб люди перероджувалися їм повинна вкоротити віку істота, що її має! Якщо звичайний безсмертний вб’є людину, то душі відразу ж не стане. Людям намічено помирати тоді, коли вони повинні! Колись це був природній стан речей, але дещо трапилося, тепер люди можуть жити довше, проте ймовірність, що вони переродяться після природної смерті мізерна, тому ми не маємо допустити їхньої втрати… Ти звикнеш, тобі лише потрібен час… Повір мені! Це останні таємниці, які Престон приховував! Саллі Уезер минулого місяця виповнилось тридцять дев’ять років. Чим швидше її позбавити життя, тим гарантій, що вона переродиться, більше…