Шрифт:
N 14
Вiтер вiє горою,
Любивсь Петрусь зо мною,
Ой, лихо, не Петрусь,
Лице бiле, чорний ус!
Полюбила Петруся
I сказати боюся,
Ой, лихо, не Петрусь,
Лице бiле, чорний ус!
А за того Петруся
Била мене матуся,
Ой, лихо, не Петрусь…
Де ж блукає мiй Петрусь,
Що i досi не вернувсь?
Ой, лихо, не Петрусь…
Я хоть дiвка молода,
Та вже знаю, що бiда.
Ой, лихо, не Петрусь,
Лице бiле, чорний ус!
А що, може, не одгадав? (Обнимает Петра).
П е т р о. Так, угадав!.. Я - той нещасний Петро, якому Наталка припiвала сю пiсню, якого вона любила i обiщала до смертi не забути, а тепер…
М и к о л а. Що ж тепер? Iще ми нiчого не знаємо, може, i не її засватали.
П е т р о. Но серце моє замирає, начувається для себе великого горя. Братику Миколо, ти говорив менi, що ти їх родич, чи не можна тобi довiдаться о сватаннi Наталки? Нехай буду знати свою долю.
М и к о л а. Чому ж не можна? Коли хочеш, я зараз пiду i все розвiдаю. Та скажи менi, чи говорити Наталцi, що ти тут?
П е т р о. Коли вона свободна, то скажи за мене, а коли заручена, то лучче не говори. Нехай один буду я горювати i сохнути з печалi. Нащо їй вспоминати об тiм, якого так легко забула!
М и к о л а. Стережись, Петре, нарiкати на Наталку. Скiлько я знаю її, то вона не од того iде за возного, що тебе забула. Подожди ж мене тут. (Уходит к Терпилихе).
Я В Л Е Н И Е 5
Петро (один).
Чотири годи уже, як розлучили мене з Наталкою. Я бiдний був тогдi i любив Наталку без всякой надежди. Тепер, наживши кровавим потом копiйку, спiшив, щоб багатому Терпиловi показатись годним його дочки; но вмiсто багатого батька найшов мать i дочку в бiдностi i без помощi. Все здається, близило мене до щастя, но, як на те, треба ж опiзнитись одним днем, щоб горювати во всю жизнь! Кого безталання нападе, тому нема нi в чiм удачi. Правду в тiй пiснi сказано, що сосiдовi все удається, всi його люблять, всi до його липнуть, а другому все як одрiзано. (Поет).
N 15
У сосiда хата бiла,
У сосiда жiнка мила,
А у мене нi хатинки,
Нема щастя анi жiнки.
За сосiдом молодицi,
За сосiдом i вдовицi,
I дiвчата поглядають, -
Всi сосiда полюбляють.
Сосiд ранше мене сiє, -
У сосiда зеленiє,
А у мене не орано
I нiчого не сiяно.
Всi сосiда вихваляють,
Всi сосiда поважаюсь;
А я марно часи трачу,
Один в свiтi - тiлько плачу.
Во время пения Макогоненко выходит на сцену, слушает и по окончании подходит к Петру и говорит.
Я В Л Е Н И Е 6
Петро и выборный.
В ы б о р н ы й. Ти, небоже, i спiвака добрий.
П е т р о. Не так, щоб дуже - от аби-то.
В ы б о р н ы й. Скажи ж менi, вiдкiль ти iдеш, куда i що ти за чоловiк?
П е т р о. Я собi бурлака; шукаю роботи по всiх усюдах i тепер iду в Полтаву.
В ы б о р н ы й. Де ж ти бував, що ти видав i що чував?
П е т р о. Довго буде все розказовати. Був я i у моря; був на Дону, був на лiнiї, заходив i в Харков.
В ы б о р н ы й. I в Харковi був? Лепський то десь город?
П е т р о. Гарний город; там всього доброго єсть, я i в театрi був.
В ы б о р н ы й. Де? В театрi? А що се таке театр, город чи мiстечко?
П е т р о. Нi, се не город i не мiстечко, а в городi вистроєний великий будинок. Туда ввечерi з'їжджаються пани i сходяться всякi люди, хто заплатити може, i дивляться на комедiю.
В ы б о р н ы й. На комедiю (знак удивления.) Ти ж бачив, пане брате, сю комедiю, яка вона?
П е т р о. I не раз бачив. Се таке диво - як побачиш раз, то i вдруге схочеться.
Я В Л Е Н И Е 7
Те же и возный.
В о з н ы й. Що ти тут, старосто мiй, - теє-то як його - розглагольствуєш з пришельцем?
В ы б о р н ы й. Та тут диво, добродiю; сей парняга був у театрi та бачив i комедiю i зачав було менi розказовати, яка вона, та ви перебили.