Шрифт:
Н а т а л к а. I, мамо!.. Так йому на роду написано, щоб жити багатим до старостi, а умерти бiдним; вiн не виноват.
Т е р п и л и х а. Лучче б була я умерла: не терпiла б такої бiди, а бiльше через твою непокорность.
Н а т а л к а (оставляя роботу). Через мою непокорность ви бiду терпите? Мамо!
Т е р п и л и х а. Аякже? Скiлько хороших людей сватались за тебе - розумних, зажиточних i чесних, а ти всiм одказала; скажи, в яку надежду?
Н а т а л к а. В надежду на бога. Лучче посiдiю дiвкою, як пiду замуж за таких женихiв, як на менi сватались. Уже нiчого сказать - хорошi люди!
Т е р п и л и х а. А чому й нi? Дяк тахтауловський чом не чоловiк? Вiн i письменний, розумний i не без копiйки. А волосний писар i пiдканцелярист Скоробрешенко - чому не люди? Кого ж ти думаєш -може, пана якого або губерського панича? Лучче б всього, якби вийшла за дяка, - мала б вiчний хлiб; була б перше дячихою, а послi i попадею.
Н а т а л к а. Хотя б i протопопшею, то бог з ним! Нехай вони будуть розумнi, багатi i письменнiйшi од нашого возного, та коли серце моє не лежить до їх i коли менi вони осоружнi!.. Та i всi письменнi - нехай вони собi тямляться!
Т е р п и л и х а. Знаю, чом тобi всi не люб'язнi; Петро нав'яз тобi в зуби. Дурниця все те, що ти думаєш; чотири годи уже, як об нiм нi слуху нема, нi послушанiя.
Н а т а л к а. Так що ж? Адже i вiн об нас нiчого не чує, та ми живемо; то i вiн жив i так же пам'ятує об нас, та боїться вернуться.
Т е р п и л и х а. Ти не забула, як покiйний твiй батько напослiдок не злюбив Петра i, умираючи, не дав свого благословенiя на твоє з ним замужество; так i мого нiколи не буде.
Н а т а л к а (подбегает к матери, схватывает ее руку и поет).
N 8
Ой мати, мати! Серце не вважає,
Кого раз полюбить, з тим i умирає.
Лучче умерти, як з немилим жити,
Сохнуть з печалi, щодень сльози лити.
Бiдность i багатство - єсть то божа воля;
З милим їх дiлити - єсть щаслива доля.
Ой хiба ж я, мати, не твоя дитина,
Коли моя мука тобi буде мила?
I до мого горя ти жалю не маєш,
Хто прийшовсь по серцю, забуть заставляєш!..
(Пропевши, говорит).
О мамо, мамо! Не погуби дочки своєй! (Плачет).
Т е р п и л и х а (с чувством). Наталко, схаменись! Ти у мене одна, ти кров моя: чи захочу я тебе погубити? Убожество моє, старость силують мене швидше замуж тебе оддати. Не плач, дочко! Я тобi не ворог. Правда, Петро добрий парубок, та де ж вiн? Нехай же прийде, нехай вернеться до нас; вiн не лежень, трудящий, з ним обiднiти до злиднiв не можна. Але що ж! Хто вiдає - може, де запропастився, а може, i одружився де, може, забув i тебе. Тепер так буває, що одну нiбито любить, а о другiй думає.
Н а т а л к а. Петро не такий; серце моє за його ручається, i воно менi вiщує що вiн до нас вернеться. Якби вiн знав, що ми тепер так бiднi - о, з кiнця свiта прилинув би до нас на помощ.
Т е р п и л и х а. Не дуже довiряй своєму серцю: сей вiщун часто обманює. Придивися, як тепер робиться в свiтi, та i о Петрi так думай. А лучче, якби ти була менi покорна i мене послухала.
N 9
Чи я тобi, дочко, не добра желаю,
Коли кого зятем собi вибираю?
Ой дочко, дочко! що ж мнi начати?
Де ж люб'язного зятя достати?
Петро десь блукає, може, оженився,
Може, за тобою не довго журився.
Ой дочко, дочко! що ж мнi начати,
Де ж люб'язного зятя достати?
По старостi моїй живу через силу,
Не дождавшись Петра, пiду i в могилу.
Ой дочко, дочко… и проч.
Тебе ж без приюту, молоду дитину,
На кого оставлю, бiдну сиротину?
Ой дочко, дочко… й проч.
Ти на те ведеш, щоб я не дождала бачити тебе замужем, щоб через твоє упрямство не дожила я вiку: бiдность, сльози i перебори твої положать мене в домовину. (Плачет).
Н а т а л к а. Не плачте, мамо! Я покоряюсь вашiй волi i для вас за первого жениха, вам угодного, пiду замуж; перенесу своє горе, забуду Петра i не буду нiколи плакати.
Т е р п и л и х а. Наталочко, дочко моя! Ти все для мене на свiтi! Прошу тебе: викинь Петра з голови - i ти будеш щасливою. Але хтось мелькнув мимо вiкна, чи не йде хто до нас?