Крадькома зиркнувши на Метью, я стягнула книгу з полиці зі швидкістю магазинного крадія. Її матерчата палітурка з тисненими золотом назвою та іменем автора, була дуже потерта від частого використання. На чистому аркуші на початку книги Метью виписав каліграфічно своє ім’я.

Всередині я знайшла складений лист.

Під листом стояли підпис — Ч. Дарвін, і дата — 1859.

Ці двоє листувалися за кілька тижнів до публікації «Походження видів» у листопаді 1859 року. Сторінки книги вкривали олівцеві та чорнильні нотатки вампіра, причому так рясно, що на них майже не залишалося вільного місця. А три розділи були пописані навіть сильніше за решту. Це були розділи про інстинкт, гібридність та спорідненість видів.

Як і трактат Гарві про кровообіг, вампіри, напевне, з особливою цікавістю читали сьомий розділ Дарвінової праці, присвячений природним інстинктам. Ідеї Дарвіна захоплювали Метью, і він дедалі частіше підкреслював конкретні параграфи та над рядками, поміж них, та на полях. «Звідси ми можемо виснувати, що свійські інстинкти були набуті впродовж тривалого часу, а природні інстинкти були втрачені частково через звичку, а частково через діяльність людини, яка свідомо відбирала і акумулювала в наступних поколіннях характерні ментальні звички та схеми поведінки, котрі виявилися завдяки тому, що ми у своєму невігластві незмінно називали випадковістю». Замітки, що їх нашкрябав Метью, стосувалися питання про те, які інстинкти слід вважати набутими, і чи справді в природі трапляються випадковості. «Чи може бути, що ми зберегли як інстинкти те, що звичайні люди втратили через звичку або випадково?» — питався він на нижньому полі сторінки. Мені не треба було розтлумачувати, хто такі «ми». Метью мав на увазі створінь — не лише вампірів, а й відьом та демонів.

У розділі про гібридність увагу Метью привернули питання перехресного схрещування та безпліддя. «Перші особини, отримані шляхом схрещення форм достатньо чітко визначених, щоб вважати їх видами, а також їхні гібриди, — писав Дарвін, — загалом, але не цілковито, є стерильними». Під цим підкресленим рядком виднівся ескіз переобтяженого генеалогічного дерева, яке розрослося на всю величину бокового поля сторінки. Замість коріння там був знак питання, а від дерева відходили чотири основні гілки. «Чому ж близькоспоріднене внутрішньовидове схрещення не призвело до безпліддя чи божевілля?» — запитував Метью в стовбурі дерева. А на верхньому полі сторінки він написав: «1 вид чи 4?» та comment sont fait les da-e-o-s?

Я прослідкувала цей напис пальцем. Це була моя спеціальність — обертати каракулі науковців на всім зрозумілий текст. В останній нотатці Метью використав відомий прийом для приховування думок. Він написав цю нотатку комбінацією французької та латини та ще й вдався до архаїчної абревіатури, якою колись позначали демонів: всі приголосні, окрім першої та останньої замінялися рисками над голосними. Таким чином, випадкова людина, гортаючи сторінки, не помітить серед рядків слова «демон» і не зупиниться, щоб уважніше вчитатися в текст.

«Звідки беруться демони?» — запитував Метью 1859 року. Через сто п’ятдесят років він і досі шукав відповідь на це запитання.

Коли Дарвін перейшов до теми спорідненості видів, перо Метью нестримно заскакало сторінками; місцями за його нотатками друкований текст ледь можна було розібрати. Напроти параграфа, в якому йшлося, що «Починаючи з першоджерел життя, всі органічні істоти, згідно з дослідженнями, нагадують одне одного дедалі менше, і тому їх можна класифікувати як групи всередині груп», Метью великими чорними літерами написав слово «ПОХОДЖЕННЯ». Кількома рядками нижче ще один параграф був підкреслений подвійною лінією: «Виявлення існуючих груп було б простим завданням, якби одна група була пристосована населяти виключно сушу, а друга — воду; одна — харчуватися плоттю, друга — овочами, і так далі. Але в природі це не так; гідним всілякого подиву є той факт, що дуже часто члени навіть однієї й тієї самої групи мають різні звички та властивості».

Може, Метью вважав раціон вампірів звичкою, а не визначальною рисою виду? Читаючи далі, я знайшла ще один ключ до розгадки. «Насамкінець, ті кілька груп фактів, що розглядалися в цьому розділі, чітко, як на мене, свідчать, що ті незчисленні види, роди та родини органічних істот, які населяють наш світ, всі вони походять, кожен у межах свого класу чи групи, від спільних предків, і всі вони зазнали видозмін, передаючи спадкові риси». На полях Метью написав: «СПІЛЬНІ ПРЕДКИ» і ce qui explique tout [6] .

Вампір вважав, що моногенез пояснює все; або принаймні так він вважав у 1859 році. Метью припускав, що вампіри, демони та відьми мали спільних предків. А наші істотні відмінності пояснювалися, на його думку, різною спадковістю, набутими звичками та природним відбором. Коли я спитала його в лабораторії — ми один вид чи чотири різних, вампір уникнув відповіді на моє запитання, але йому не вдасться цього зробити тут, в бібліотеці.

Метью мов прикипів до свого комп’ютера. Я облишила пошуки більш простої й сучаснішої Біблії, згорнула «Аврору», щоб вберегти її сторінки від дії світла, понесла цей примірник праці Дарвіна до каміна і скрутилася калачиком на софі. Розгорнувши книгу, я вирішила краще зрозуміти вампіра за нотатками, які він зробив на полях та між рядками.

Він і досі залишався для мене загадкою, а тут в «Семи вежах» — і поготів. Метью у Франції відрізнявся від Метью в Англії. Там він ніколи настільки не поринав у роботу. Тут він не розправляв виклично плечі, а сидів, злегка зсутулившись та прикусивши нижню губу, щось захоплено друкував. Це були ознаки зосередженості, як і легка зморшка на лобі. Метью і не здогадувався, що я уважно за ним спостерігаю, і його пальці літали над клавіатурою, з помітним зусиллям цюкаючи клавіші. Напевне, портативні комп’ютери у нього довго не живуть, через їхні благенькі пластмасові деталі. Додрукувавши речення, він відкинувся на спинку крісла і позіхнув, випроставши ноги.