Шрифт:
– Так, але тут бракує довготи, - зауважив Мак-Наббс.
– Не можна вимагати, щоб було все, дорогий майоре. Знати градус широти - це вам неабищо. Французький документ таки найповніший. Очевидно, кожний - дослівний переклад двох інших, бо кількість рядків всюди однакова. Тепер треба їх об’єднати, перекласти якоюсь одною мовою й відтворити їхній найвірогідніший, найлогічніший і найповніший зміст.
– А якою мовою ви будете перекладати?
– запитав майор.
– Французькою, - відповів Гленарван, - бо ж найбільше значущих слів збереглося саме у французькому документі.
– Цілком слушно, сер, - сказав Джон Манглс.
– До того ж ми всі добре знаємо цю мову.
– Отже, зробимо так. Я перепишу документ, поєднуючи частки слів і фраз, доповнюючи їх безсумнівними за змістом словами і залишаючи проміжки недоторканими; потім ми порівняємо й обміркуємо.
Гленарван не гаючись узявся за перо й за кілька хвилин подав своїм друзям папір, де було написано:
Тут саме з’явився матрос. Він доповів капітанові, що “Дункан” уже увіходить до Клайдської затоки, й запитав, які будуть розпорядження.
– Ваші наміри, сер?
– звернувся Джон Манглс до Гленарвана.
– Якнайшвидше дістатися до Думбартона. Відтіль леді Гелена поїде до Малькольм-Касла, а я - до Лондона, щоб подати цей документ в адміралтейство.
Джон Манглс зробив відповідні розпорядження, і матрос пішов переказати їх помічникові капітана.
– Тепер, друзі мої, - сказав Гленарван, - повернемось до нашого документа. Ми натрапили на слід страшної катастрофи. Від нашої кмітливості залежить життя кількох людей. Докладемо ж усіх зусиль, щоб розгадати цю таємницю.
– Ми готові, любий Едварде, - мовила Гелена.
– Насамперед треба визначити в цьому документі три частини: по-перше, те, що ми знаємо, по-друге, те, що дозволяє робити певні припущення, і трете - те, що нам невідоме. Що ж ми знаємо? Те, що 7 червня 1862 року трищоглове судно “Британія” з порту Глазго потонуло, що два матроси й капітан кинули в море цей документ під 37°11 широти і що вони просять допомоги.
– Достеменно так, - мовив майор.
– Які припущення вірогідні? Перш за все - корабель загинув десь у південних морях, і тут я прошу уважніше придивитися до слова “гонія”. Може, це частинка назви якоїсь країни?
– Патагонія!
– скрикнула Гелена.
– Безперечно.
– Та хіба ж тридцять сьома паралель перетинає Патагонію?
– спитав майор.
– Це дуже легко перевірити, - відповів Джон Манглс, розгортаючи карту Південної Америки.
– Саме так. Тридцять сьома паралель проходить крізь Патагонію. Вона перетинає Араукарію й пампу вздовж північних кордонів Патагонії і губиться в Атлантичному океані.
– Гаразд! Читаємо далі. Двоє матросів і капітан “діст...” дістались, але куди? “Контин”...
– до континенту; зверніть увагу, до континенту, а не острова. Що ж сталося з ними? На щастя, тут збереглося три літери “пол...”, які говорять нам про їхню долю. Ці бідолахи - бранці, вони потрапили в полон. До кого? До “жорстоких індіанців”. Хіба це не переконливо? Хіба слова, котрих бракує, не просяться самі собою на порожні місця? Хіба документ не робиться раз у раз ясніший?
Гленарван говорив упевнено, в очах світилося щире й глибоке переконання. Його запал передався іншим, і вони всі враз вигукнули:
– Так! Безперечно, так!
Помовчавши хвилину, Гленарван повів мову далі:
– Наші припущення, друзі, видаються мені цілком вірогідними. Як на мене, катастрофа сталася біля берегів Патагонії. А втім, я довідаюся в Глазго, куди йшла “Британія”, і ми тоді розміркуємо, чи могла вона опинитись в тих місцях.
– Нема потреби їхати так далеко, - зауважив Джон Манглс.
– В мене є комплект “Торговельної й мореплавської газети”, ми зараз матимемо найточніші відомості.
– Так подивімось мерщій!
– сказала Гелена.
Джон Манглс узяв весь комплект за 1862 рік і почав швидко переглядати. Невдовзі він з видимим задоволенням прочитав:
– “30 травня 1862 року. Перу. Кально. Місце призначення Глазго, “Британія”, капітан Грант”.
– Грант!
– вигукнув Гленарван.
– Той мужній шотландець, що хотів заснувати Нову Шотландію на островах Тихого океану!
– Так, - ствердив Джон Манглс, - той самий. 1861 року він відплив з Глазго на “Британії”, і відтоді про нього ні чутки, ні вістки.
– Жодного сумніву, це він, - сказав Гленарван.
– “Британія” вийшла з Кально 30 травня, а 7 червня, за тиждень, потонула біля берегів Патагонії. Ось вся її історія, вміщена в цих рештках слів, котрі, здавалось, ніколи не вдасться розтлумачити. Бачите, друзі, в тій частині, що дозволяла припущення, ми розгадали майже все. Тепер єдине, чого нам бракує, - це градуса довготи.
– А він нам і не потрібен, - сказав Джон Манглс, - коли відомі країна й широта, я узявся б знайти місце, де скоїлось лихо.