Вона не відповідала. Зедд подивився на неї і помітив, що вона посміхнулася.

— Сестри Світла ставлять чесність дуже високо, — сказала Еді. — Але збрехати заради служіння Творцеві вони вважають благою справою.

— Це мене не втішає, — пирхнув чарівник. Еді погладила його по руці.

— Зедд, я скажу тобі правду. Я в боргу перед деякими з сестер Світу за те, чого вони навчили мене. Але можу заприсягтися тобі пам'яттю мого Пела: я не з них. Я не допустила б, щоб вони вчили хлопчиків з даром, якби в нашому світі знайшовся чарівник, який погодився стати учителем. Якби це від мене залежало, я не хотіла б, щоб когось вчили так, як це роблять сестри.

— Я й не думаю, щоб ти була однією з них, — сказав Зедд. — Просто мені боляче, що ці жінки так поводяться з учнями, коли я міг би зробити так, щоб учні отримували від свого дару радість. А ці сестри звертають дар в прокляття.

— Я бачу, ти роздобув чудову нову тростину! — Зауважила Еді.

— Вже не знаю, яку вигоду зможе отримати з цього господар, — пробурчав чарівник. — Важко уявити, скільки він з мене може здерти.

— А екіпаж ти знайшов?

— Так, я тобі казав. Візника звуть Аерн. Зараз нам краще трохи поспати: ми зустрічаємося з ним тут, за три години до світанку.

Зедд кинув на Еді похмурий погляд.

— Послухай, поки ми не доберемося до Нікобара і не позбудемося цієї напасті, нам слід бути дуже обережними з нашою магією.

— Тут ми в безпеці? — Запитала Рейчел. У напівтемряві дівчинка не могла розрізнити, чия рука погладила її по щоці. Ласкавий голос промовив:

— Ми обидва тут у безпеці, Рейчел, і так буде завжди. Тобі нічого боятися.

Рейчел посміхнулася. Їй і справді було добре як ніколи. Таке відчуття спокою, наче вона зовсім маленька і сидить на руках у мами; Рейчел давно вже не згадувала про маму, але зараз вона знову відчула давно забуту материнську ласку і турботу.

От коли вони з Чейзом намагалися наздогнати Річарда, тоді було дуже страшно, але тепер переляк пройшов. Яка різниця, чи встигнуть вони наздогнати його чи ні? Рейчел поступово забувала напад скрійлінга і кров, і всі страхи і біди…

Коли вона стояла біля водойми, чиїсь дбайливі руки розстебнули її брудне платтячко і роздягнули її. Рейчел здригнулася, коли руки випадково зачепили синяк у неї на плечі.

Тепер на неї були спрямовані ласкаві, співчуваючі погляди. Чиїсь ніжні голоси заспокоювали її. Руки торкнулися її плеча, і синець зник, немов за помахом чарівної палички.

— Так краще? — Запитав той же голос, який повідомив, що їй нема чого боятися. Рейчел кивнула:

— Тепер мені зовсім добре. Дякую. Ті ж руки зняли з Рейчел черевики й панчохи. Сівши на теплий камінь, вона опустила ноги в золотисту воду.

Це було так приємно. Вона подумала, як здорово було б викупатися, змити з себе піт і бруд.

Руки торкнулися каменя, який висів у неї на шиї, і тут же відсмикнув, немов боялися доторкнутися до нього.

— Ми не можемо зняти цей камінь, — почула Рейчел, — ти сама повинна це зробити.

Поглинена почуттям радості і спокою, зачарована красою, яка її оточувала, Рейчел почула ніби здалеку голос Зедда. Він говорив, що вона не повинна нікому віддавати Камінь, що повинна завжди зберігати його при собі.

— Я не хочу його знімати, — відповіла вона. — Можна мені його залишити?

Вона знову побачила радісні посмішки.

— Звичайно, можна, Рейчел, якщо ти так хочеш, якщо це потрібно для твого щастя.

— Так, мені потрібно, щоб він був у мене, — сказала Рейчел.

— Тоді нехай він залишиться в тебе, навіть назавжди, якщо бажаєш.

Дівчинка посміхнулася, радісно і безтурботно, і залізла у воду. Вона плавала і відпочивала, лежачи на воді, відчуваючи, як вода змиває з неї разом з брудом всі пережиті негаразди. Стан спокою і блаженства не залишав її.

Потім Рейчел попливла до іншого берега, де, як вона пам'ятала, вони розлучилися з Чейзом. Чейз стояв по груди у воді і щасливо усміхався, закривши очі.

— Тату?

— Я тут, дівчинко, — відповів він, не відкриваючи очей. Вона підпливла до Чейза, і він обійняв її за плечі.

— Тату, нам коли-небудь потрібно буде звідси йти? — Запитала Рейчел.

— Ні. Кажуть, ми можемо залишитися тут назовсім. Вона припала до нього.

— Я така рада!

Потім вона заснула, і, здається, ніколи ще сон її не був таким міцним, здоровим і безтурботним. Рейчел і не пам'ятала, скільки вона проспала. Потім вона одяглася, і одяг був чистий і навіть виглядав зовсім як новий. Одяг Чейза також виблискував чистотою. Рейчел водила хороводи разом з іншими дітьми, немов створеними зі світла, чула їхні голоси у сміх і сама сміялася, радісна і безтурботна.