— Про що ти?

Сестра Верна взяла свою дорожню сумку і почала щось шукати. Нарешті вона витягла звідти зелену шкіряну сумочку поменше.

— Тобі ж на руку потрапила кров того чудовиська? І здається, тебе кусали павуки?

— Кусали. В ноги.

— Покажи.

Річард закатав штанини і показав розпухлі укушені місця. Сестра похитала головою, прошепотіла щось і витягла з сумки два флакончики.

Підібравши з землі паличку, вона витягла з одного флакончика трохи білої пасти і намазала її на лезо ножа. Паличку вона тут же кинула у вогонь. Потім, узявши іншу паличку, вона витягла з іншого флакончика чорну пасту і теж намазала на ніж. Друга паличка полетіла у вогонь слідом за першою. Полум'я яскраво спалахнуло, і з багаття піднялася до неба біла куля, яка світилася, але незабаром перетворилася в чорний дим.

Сестра Верна показала йому ніж, на якому тепер була сіра паста.

— Світло і Тьма, небо і земля. Це — чарівне зілля, яке зцілить тебе, інакше ти помреш сьогодні увечері. Іди сюди.

Річард присунувся до неї ближче.

— Ти що, роздумувала, чи варто мене рятувати?

— Ні. Але це дуже сильний магічний засіб. Це протиотрута від отрути чаклунських тварюк, що потрапила тобі в кров. Якщо застосувати її занадто рано, вона вб'є тебе, а якщо занадто пізно, ти помреш від укусів. Я просто чекала, коли прийде час.

Річарду дуже хотілося ще посперечатися, але він просто сказав:

— Дякую за допомогу, сестра. — Вона спохмурніла. — А чим я міг погіршити становище? — Своїм безглуздям. Пускати в хід магію небезпечно не тільки для інших, а й для самого чарівника. Річард здригнувся, коли вона швидким рухом хрест-навхрест розрізала нарив. Від болю на очах у нього виступили сльози.

— А чому це могло бути небезпечно для мене? — Запитав він.

Сестра не відповіла, бурмочучи якесь заклинання і проводячи лезом плазом, по надрізу. Все так же, не відповідаючи, вона взялася за наступний нарив. Хоч розрізи були поверховими, але дуже болючими.

— Творити магію, — сказала вона нарешті, — все одно що розпалювати вогнище серед сухих дерев. Ти ризикуєш опинитися з усіх боків оточеним вогнем, який сам же і закликав до життя. Ти зробив дурість.

— Сестра Верна, я тільки намагався уникнути смерті. Вона натиснула пальцем на черговий нарив.

— І ось що з цього вийшло. Ти б все одно помер, не допоможи я тобі. Сестра закінчила обробляти ноги і зайнялася опіком на руці. — Коли на нас напали ті тварюки, ти хотів врятувати нас, але все, що ти робив, лише збільшувало небезпеку. — Закінчивши лікування, вона потримала ніж над вогнем. Залишки пасти спалахнули сліпучим білим полум'ям.

— Сестра, але якщо б я не діяв, ми б загинули!

— Я не сказала, що ти повинен був діяти! Я сказала, що діяти треба було правильно.

— Я пустив в хід меч — єдине, що в мене було!

Паста догоріла і погасла, сестра Верна кинула ніж на землю.

— Творити магію, не знаючи наслідків, дуже небезпечно.

— Але ж усе, що робила ти, не принесло жодних результатів.

Сестра Верна повернулась до нього, мовчки подивилася йому в очі і знову відвернулася, зайнявшись флакончиками в зеленій сумочці.

— Прости мене, сестра, — сказав Річард. — Я не те мав на увазі. Я тільки хотів сказати, що ти не відчувала дорогу, а я знав: якщо ми там залишимося, то загинемо.

Флакончики дзенькали в сумочці. Мабуть, сестрі ніяк не вдавалося правильно укласти їх.

— Річард, — м'яко сказала вона, — ти думаєш, що ми повинні навчити тебе управляти своїм даром. Але це — найлегша частина роботи. Найважче знати, яку саме магію застосувати, в який час, як розрахувати свої сили і навчитися передбачати наслідки. Це і є найважливіше: знати, як, скільки, коли і що буде потім. Так я сьогодні діяла, коли лікувала тебе. — Вона оцінююче подивилася на нього. — Без такого знання ти подібний до сліпого, який у натовпі дітей розмахує сокирою. Ми ж намагаємося зробити так, щоб ти спочатку прозрів, а вже потім брався за сокиру. Річард задумливо зірвав травинку.

— Мені це якось в голову не приходило.

— Можливо, — тихо сказала сестра Верна, — найбільше я злюся на себе за свою дурість. Я не думала, що знайдеться сила, здатна заманити мене в пастку. Я була не права. Спасибі, Річард, за те, що ти визволив мене.

— Я був такий радий, коли тебе знайшов… — Річард крутив у руці травинку. — Я думав, що ти загинула. Я щасливий, що це виявилося не так.

Вона дістала з сумочки всі флакончики і поставила їх на землю.

— Я б і загинула, зачарована темними силами, — промовила вона. — Я не могла не загинути.

— Чому?

Річарду здалося, що флакончиків явно більше, ніж може поміститися в сумці, але ж сестра виймала їх у нього на очах.

— Ми вже намагалися рятувати сестер Світла, — відповіла вона. — Бувало, що сестри разом з учнями піддавалися мані і не могли вийти з Долини заблукалих. Я сама якось бачила одну, коли йшла через долину в перший раз. Так от, нікому ще не вдавалося їх визволити. Були випадки, коли сестри гинули, намагаючись допомогти іншим. Ти ж закликав магію.

— Але ти ж знаєш, що мій меч — чарівний.