У загальній метушні на Келен ніхто не звернув уваги. Вона пустила коня риссю, намагаючись по можливості уникнути цікавих поглядів. Нік, старий бойовий кінь, анітрохи не переймався, потрапивши на настільки гучне збіговисько. З деяких наметів доносилися жіночі крики і регіт чоловіків. Келен мимоволі здригнулася.

Вона знала, що ці вояки возять з собою у візках повій. Вона знала також, що вони захоплюють жінок силою, вважаючи їх частиною військової здобичі, такої ж, як, наприклад, сережка, вирвана з вуха мерця. Що б не означали крики жінок, щирий страх або удаваний захват, вона все одно не могла змінити цей порядок, а тому намагалася не звертати на крики уваги, тим більше що їй потрібно було вивчити розташування табору.

Спочатку Келен побачила тут тільки д'харіанців. Їй дуже добре були знайомі їх кольчуги і лати. Броня на грудях воїнів була прикрашена вензелем з буквою «Р», що означало приналежність до будинку Ралів. Незабаром, однак, вона помітила кельтонців.

Чоловік десять вестландців, ставши в коло і обнявши один одного за плечі, танцювали, співали і пили вино з кухлів. Вона також побачила тут воїнів з Нікобара, сандарійців і навіть, до свого жаху, кілька галейців! Вона намагалася заспокоїти себе тим, що це — д'харіанці, які просто переодяглися в мундири вбитих воїнів, хоч це і було малоймовірно.

Тут і там між воїнами спалахували сварки. Сперечалися через виграш в кості, через їжу, через випивки. Сперечальники пускали в хід кулаки й ножі. Келен бачила, як одного чоловіка під регіт глядачів штрикнули в живіт. Нарешті вона побачила те, що шукала: командирські намети. Хоча тут не вивішували прапорів, вона упізнала їх за розмірами. Близько найбільшого, біля багаття, над яким смажилося м'ясо, стояв стіл, і за столом сиділи кілька людей. Стіл був освітлений ліхтарями на стовпах.

Якийсь здоровенний чолов'яга, який сидів, поклавши ноги на стіл, кричав:

— … І давай швидше, не то головою поплатишся! Прикотиш повну бочку, інакше насаджу твою голову на піку! — Воїн втік, супроводжуваний реготом тих, хто сидів за столом.

Келен зупинила величезного бойового коня прямо біля столу.

Тепер вона могла добре розглянути присутніх. Четверо, включаючи і того, хто поклав ноги на стіл, були д'харіанськими командирами, ще один, в розстебнутому мундирі, з-під якого виднілася брудна сорочка, був кельтонцем.

І ще один — явно не військовий, одягнений в простій світло-коричневий балахон.

Здоровань, який накричав на відбіглого воїна, зрізав ножем м'ясо з великої кістки, яку кинув собакам. Жуючи м'ясо, він сьорбнув пива з кухля і сказав, вказуючи ножем на молоду людину в балахоні:

— Ось наш чарівник попередив мене, що він відчув сповідницю. А де ж твій чарівник, сповідниця, га? — Його співтрапезники дружно розсміялися. — Не принести тобі чогось випити, сповідниця? Не хочеш? Ну, як хочеш. Він повернувся до кельтонця:

— Карш говорив, що десь неподалік, приблизно у тижні шляху звідси, є славне містечко, там для нас знайдеться гарне пиво, щоб втамувати спрагу після того, як жителі містечка присягнуть нам на вірність.

Келен подивилася на чарівника. Саме через нього вона і прийшла сюди.

Зараз вона думала, чи встигне зіскочити з коня і торкнутися чарівника раніше, ніж цей чолов'яга з ножем заріже її. Схоже, що після рясних вливань він не в змозі діяти швидко. І все ж шанси невеликі. Вона готова пожертвувати життям, але тільки якщо це гарантує успіх.

Треба дочекатися зручного моменту. Чарівник — ось головна мета Келен. Він очі цього війська, він може попередити про те, чого вони ще не помітили, і навіть про те, чого не могли помітити, як він попередив про її наближення.

Чарівник захищав від магії і духів, яких д'харіанці боялися.

Чарівник дивився на неї п'яними очками і посміхався. Келен вперше звернула увагу на те, чим він займався. Він вистругував щось з дерева. На столі лежала гірка стружок. Вона згадала купу стружок у Ебінісі, у палаці, перед входом в жіночі кімнати. Продовжуючи посміхатися, чарівник помахав паличкою, яку вистругав. Це був великий фалос.

Вояка з ножем вказав на чарівника:

— Слагл готує тобі дещо в подарунок, сповідниця. Уже дві години працює, з тих пір, як відчув, що ти скоро до нас заявишся. — Він спробував стримати сміх, але не зміг і знову розреготався.

«Уже дві години». Д'харіанський командир мимоволі повідомив їй про межі влади цього Слагла. Чотири години тому вона покинула галейський табір, і не менше години пішло на те, щоб перетнути гори. Значить, ці галейські хлопці поки що не так близько, щоб чарівник міг відчути їх присутність, але варто підійти трохи ближче — і їх виявлять.

Почекавши, поки д'харіанець відсміється, вона сказала:

— Ви застали мене зненацька.

— Ні ще. Але скоро застану. — І він затрясся в нападі нестримного реготу.