Річард гнівно глянув на неї:

— Досить! Я слухав тебе достатньо і більше не бажаю! Я вже казав тобі, що лише завдяки Келен мені вдалося здолати Дарка Рала. Якби я вбив її, переміг би він. Я сподіваюся, ти не станеш більше втрачати час, повторюючи цю нісенітницю.

— Ні, — спокійно відповіла Шота. — І взагалі, все це не має значення. Я тут не через те, що ви зробите в майбутньому, а через те, що вже зроблено в минулому. А це, Річард, гірше, ніж вся ваша впертість. Будь-яке чудовисько, яке ви можете собі уявити, — дрібниця порівняно з тим чудовиськом, яке вже існує по твоїй милості.

Річард насупився:

— Я зупинив Даркена Рала. Я вбив його, і в світі більше не залишилося чудовиськ.

Відьма повільно похитала головою:

— Його вбила магія Одена. Адже я говорила тобі, що не можна дозволяти йому відкривати шкатулку. Ти не вбив його, а лише підштовхнув його до самогубства.

Вбила його магія Одена. А ти повинен був убити його сам, до того, як він відкриє скриньку.

— Але як? Іншого шляху не було! Це був єдиний спосіб знищити його. І потім, яка тепер різниця? Головне, що він мертвий!

— Вже краще б ти дозволив йому перемогти, аніж щоб він зазнав поразки.

— Ти з глузду з'їхала! Що може бути гірше, ніж Даркен Рал, який поневолив світ за допомогою магії Одена?

— Володар тьми, — прошепотіла Шота. — Все, що міг зробити з нами Даркен Рал, не йде ні в яке порівняння з тим, кому ти відкрив дорогу.

— Про що ти?

— Про Володаря Підземного світу. Світ живих захищений від нього магічною завісою. Вона відкидає Володаря і його служителів геть. Це межа, що розділяє смерть і життя. Але тепер завдяки твоїм діям завіса порвана. І деякі з слуг Володаря вже проникли в наш світ.

— Скрійлінги… — Видихнув Річард. Шота кивнула:

— Так. Звільнивши магію Одена, ти дав їй можливість порушити завісу. Якщо діра збільшиться, Володар тьми проникне в наш світ. Ти навіть уявити не можеш, що це означає. — Шота торкнулася ейджу на шиї у Річарда. — Те, що з тобою робили за допомогою цієї штучки, здасться тобі ніжним поцілунком. І ніхто не уникне такої долі. Вже краще б нами правив Даркен Рал. Ти прирік всіх живучих на немислимі муки.

Шота стиснула пальцями ейдж:

— Я рада була б вбити тебе за це. Рада була б замучити тебе до смерті.

Але я — ніщо в порівнянні з Володарем тьми. Чи знаєш ти, як він обходиться з тими, у кого є дар? Чи знаєш ти, як жадає він роздобути таку жертву? Але відьом і чаклунок він любить ще більше.

З очей Шоти бризнули сльози, і Келен зрозуміла нарешті, що відьма охоплена не люттю, а страхом.

Так ось чому вона тут! Не через Келен і її майбутню дитину! Її пригнав сюди жах. Келен спробувала уявити собі, що ж могло до такого ступеня налякати Шоту, і здригнулася. Це було вище її розуміння.

Річард втупився в Шоту широко відкритими очима:

— Але… Повинен же бути спосіб, яким ми можемо запобігти цьому?

— Ми? — Зойкнула відьма і ткнула пальцем Річарда в груди. — Ти! Тільки ти! Тільки ти можеш зупинити Володаря!

— Я? Чому я?

— Не знаю! — Процідила вона крізь зуби. — Але тільки у тебе є для цього влада. — Вона знову ткнула Річарда в груди. — Тільки в тебе є така можливість! Не знаю, чому, але ти і більше ніхто здатний замкнути завісу. — Шота заплакала навзрид. — Тільки ти, дурний, нерозумний хлопчисько!

Келен дивилася на неї як заворожена. Думка про те, що Володар тьми може вирватися на свободу, не вкладалася в неї в голові. Підземний світ вторгнеться в світ живучих… Вона була не в змозі уявити собі, як це виглядає, але, бачачи перелякану Шоту, розуміла, що насувається щось жахливе.

— Але, Шота… Адже я нічого про це не знаю… Не знаю навіть, за що вчепитися.

Шота, як заведена, продовжувала тикати йому пальцем в груди.

— Ти повинен! Повинен! — Кричала вона. — Ти навіть не уявляєш, що він зі мною зробить! Якщо тобі плювати на мене, подумай про себе! Тебе ж чекає те ж саме! А якщо тобі плювати на себе, подумай про Келен! Вона приречена на вічну муку вже тільки тому, що ти її любиш! Він буде мучити її, щоб тобі було болючіше! Ми всі будемо висіти між життям і смертю, і це не скінчиться ніколи. — Голос Шоти спотворився до невпізнання. — Він витягне з нас душі… І забере їх до себе… Назавжди!

Річард обійняв Шоту і привернув до себе, втішаючи.

— Назавжди, Річард! — Схлипувала вона. — Розум, позбавлений душі, у вічній пастці смерті. Ти занадто дурний, щоб це зрозуміти. А коли зрозумієш, буде вже пізно!

Келен встала поряд з Річардом, поклавши руку йому на плече. Вона навіть не відчувала ревнощів, дивлячись, як він утішає Шоту. Вона розуміла її стан, хоча не могла розділити її страх, бо не знала того, що знала Шота. Втім, її поведінка сама по собі говорила про те, що сталася катастрофа.