Бантаки, озброєні луками та списами, йшли, витягнувшись в тонку лінію.

Келен з Річардом опинилися біля самої її середини. Пролунали здивовані вигуки, і лінія зламалася. Бантаки зупинилися.

Келен стояла не рухаючись. Її обличчя перетворилося на нічого не виражаючу маску сповідники. Так навчала її мати. Річард поклав руку на меч.

Бантаки, одягнені в простий похідний одяг, підняли луки. Видно було, що вони вельми здивовані таким поворотом подій.

— Як ви смієте загрожувати Матері-сповідниці? — Голосно крикнула Келен. — Опустіть зброю! Негайно!

Бантаки заозирались. Їм не вірилось, що, крім цих двох, тут більше нікого немає. Їх впевненість похитнулася. Вони хотіли зробити щось небувале і знали про це. Здавалося, вони не можуть вирішити, стріляти в Мати-сповідницю чи, навпаки, впасти перед нею на коліна. Келен загрозливо зробила крок їм назустріч:

— Негайно!

Бантаки відсахнулися. Стріли і списи повернулись на Річарда. Ймовірно, бантаки сподівалися, що це буде непоганий компроміс. Але Келен так не вважала.

Вона зробила ще крок вперед і загородила собою Річарда. Тепер списи і стріли знову дивилися на неї.

— Ти думаєш, що робиш? — Прошепотів Річард у неї над вухом.

— Стій спокійно і не заважай. Якщо не примусити їх опустити зброю і почати переговори, нам кінець.

— Але що відбувається? Я думав, тут всі бояться Матір-сповідницю.

— Вони бояться, але користуються тим, що зі мною немає чарівника. Тому вони і знахабніли. Втім, їхня поведінка все одно дуже дивна. — Вона зробила ще один крок вперед. — Хто буде говорити від імені бантаків? Хто з вас візьме на себе відповідальність за те, що бантаки наважилися загрожувати Матері-сповідниці?

Бачачи, що, цілячись в Річарда, вони одночасно ціляться і в Матір-сповідницю, бантаки занепокоїлися і трохи опустили зброю.

Ненабагато, але все ж опустили.

Нарешті вперед проштовхався якийсь старий і зупинився перед Келен. Він був одягнений так само просто, як і інші, але на грудях у нього висів золотий медальйон — символ влади. Келен знала цього старого. Ма-Бан-Грід, вождь і шаман бантаків. Його пооране зморшками обличчя було похмурим; Келен ніколи не бачила його таким, в її пам'яті Грід був незмінно веселою і усміхненою людиною.

— Я буду говорити за бантаків, — прошамкав він: у нього залишалися тільки два передніх зуба. Потім Ма-Бан-Грід глянув на Річарда. — Хто ця людина?

Келен насупилася:

— Ма-Бан-Грід допитує Мати-сповідницю замість того, щоб вітати її, як належить?

Воїни захвилювалися. Але Ма-Бан-Грід не зніяковів. Погляд його залишався як і раніше твердим.

— Зараз погані часи. І ми на чужій землі. Ми тут не для того, щоб вітати тих, хто постане перед очима бантаків. Ми прийшли вбивати людей Тіни.

— Чому?

Ма-Бан-Грід підійшов до неї впритул:

— Вони самі хотіли війни, так попередили нас духи, і почали її, убивши одного з моїх людей. Ми повинні знищити людей Тіни, поки люди Тіни не знищили нас.

— Війни не буде! Я — Мати-сповідниця, і я не допущу цього! Якщо ви не послухається, я покараю вас своєю владою!

Воїни позадкували, злякано перешіптуючись. Але Ма-Бан-Грід не рушив з місця.

— Духи-брати сказали, що Мати-сповідниця не віддає більше вказівок народам Серединних Земель. І доказом тому служить те, що вона позбулася підтримки чарівників. — Він похмуро глянув на неї. — Я не бачу з тобою чарівника. Духи-брати, як завжди, сказали правду Ма-Бан-Гріду.

Келен нічого не відповіла. Річард нахилився до неї:

— Що вони кажуть?

Келен перевела йому. Річард зробив крок вперед і став поряд з нею.

— Я хочу сказати їм пару слів. Ти переведеш? — Келен кивнула:

— Вони хочуть знати, хто ти такий. Я їм ще не сказала.

Погляд Річарда став крижаним.

— Зараз я задовольню їх цікавість. — Голос його був такий же холодний, як і погляд. — І навряд чи вони будуть цьому раді.

Він по черзі оглянув воїнів, підкреслено не помічаючи Ма-Бан-Гріда, і в очах його Келен побачила магічний гнів Меча Істини. Річард закликав магію, навіть не виймаючи меча з піхов.

— Ви прямуєте за старим дурнем — за старим дурнем по імені Ма-Бан-Грід, у якого не вистачає розуму відрізнити справжніх духів від духів обману. — Воїни ахнули від такої зухвалості. Річард повернувся до Ма-Бан-Гріда. — Чи це не так, старий дурень?

На мить той втратив дар мови:

— Хто ти такий, що насмілюєшся нанести мені таку образу?

Річард глянув на нього в упор:

— Духи обману сказали тобі, що люди Тіни вбили одного з ваших. Вони брехали тобі, а ти в своїй дурості повірив їм.