— Але, принцеса, — промовила вона, — чи не краще було б вам почекати до завтра, коли буде готове плаття і ви зможете побачити, як красиво виглядають прикраси разом із сукнею?

Принцеса здивовано подивилася на неї.

— Але ж правда, це було б здорово. — Вона ще трошки подумала і додала: — Добре, що мені це спало на думку.

Речел вже зітхнула з полегшенням і попрямувала на чорну сходи, але принцеса знову покликала її:

— Я передумала, Речел. Мені потрібно підібрати там дещо до нинішньої вечері. Так що все одно йди туди і чекай там мене.

— Але, принцесо…

— Ніяких «але». Прямо з кухні іди за ключем і чекай мене в скарбниці. Я прийду туди відразу, як закінчу з кравчинею.

Принцеса стала підніматися по великій сходах і зникла з очей.

Що тепер було робити Речел? Адже Джіллер має зустрітися з нею в скарбниці. Вона відчула, що ось-ось заплаче. Що робити? Треба робити те, що сказав Джіллер. Треба бути сміливою. Треба, щоб людям не рубали голови. Вона вирішила, що не буде плакати, і пішла по чорних сходах в кухню. Цікаво, навіщо Джіллеру знадобився хліб?

— Ну і що ти про це скажеш? — Прошепотів Річард.

Келен лежала поруч з ним біля обриву, дивлячись вниз і намагаючись зрозуміти, що там відбувається.

— Не уявляю собі, — відповіла вона теж пошепки. — Я ніколи раніше не бачила стільки короткохвостих гарів відразу.

— А що там у них горить?

— Нічого. Дим йде із землі. Це місце називають Палаючим джерелом. Он там отвори в землі, з яких йде дим, а в інших — кипляча вода. Є і ще якась кипляча рідина, жовта і смердюча. Цей запах відлякує людей. Не уявляю собі, що б могли тут робити гари.

— Глянь он туди, на вершину пагорба, де найбільший отвір. Там лежить щось як яйце, оповите димом. Вони намагаються подивитися на цю штуку і торкнутися її.

Келен похитала головою.

— У тебе зір гостріший мого. Я не можу сказати, що це за штука, навіть не бачу, що вона кругла.

Річард чув підземний гуркіт, за яким час від часу слідувало виверження диму з отворів. Важкий, задушливий запах сірки досягав того місця в горах серед карликових дерев, де вони зупинилися перепочити.

— Може, варто подивитися ближче? — Невпевнено сказав він, спостерігаючи за суєтою гарів.

— Це була б непростима дурість. Навіть один гар досить небезпечний, хіба ти забув? А там їх зараз десятки.

— Треба подумати. Але що це таке там далі, де пагорб? Чи не печера часом?

Вона придивилася.

— Так, її називають печерою Шадріна. Кажуть, що вона проходить гору наскрізь, виходячи в долину з іншого боку. Але напевно цього ніхто не знає, та й не збирається перевіряти.

Він помітив, як гари б'ються через труп якоїсь тварини.

— А що це за Шадрін?

— Це звір, який, як кажуть, живе в печері. Одні вважають, що це казки, інші клянуться, що це правда, але ніхто не виявив бажання перевірити.

Річард глянув на Келен. Вона продовжувала спостерігати за гарами.

— А ти що про це думаєш? — Запитав він.

— Не знаю. В Серединних Землях є багато місць, де, кажуть, водяться такі звірі. Я була в багатьох з них, але ніяких звірів не зустріла. Більшість подібних розповідей — просто байки. Більшість, але не всі.

Річард був радий тому, що вона нарешті заговорила. Всі ці дні вона майже не розмовляла. Поведінка гарів, мабуть, вразила Келен і викликала жвавий інтерес, так що на деякий час вона відволіклася від похмурих думок. Але лежати тут і продовжувати розмову — означало б втрачати час. До того ж, якщо вони тут затримаються, їх можуть помітити гари. Вони відповзли від обриву, намагаючись рухатися тихо і не піднімати голів. Келен знову замкнулася в собі.

Вони попрямували вниз, по дорозі, що вела в Тамаранг, край, що межував з країною, де правила королева Мілена. Незабаром вони досягли роздоріжжя. Річард думав, що треба повернути праворуч, адже Келен сама говорила, що Тамаранг лежить на сході. Тоді Палаюче джерело повинно залишитися ліворуч. Але Келен вибрала ліву дорогу.

— Що ти робиш? — З того дня, як вони покинули землю Агад, Річард не спускав з неї очей. Він більше не довіряв їй. Вона прагнула тільки до одного — покінчити з собою, і зробила б це, не стеж він за кожним її рухом.

Келен відповіла йому тим же порожнім поглядом, що з'явився у неї з того дня, як вони покинули землю Агад.

— Це місце називається «хитрим перепуттям». Он там, попереду, за густим лісом, дороги знову перетинаються і змінюють напрям. Крім того, в хащі важко зрозуміти, де сонце і куди ти йдеш. Якщо ми зараз підемо направо, то прийдемо до палаючого джерела, якщо ж підемо наліво — в Тамаранг.